1Коли він скінчив усі свої слова до людей, що слухали його, то ввійшов до Капернаума.
2Раб одного сотника, що ним той сотник дорожив, тяжко занедужав і вмирав.
3Коли почув про Ісуса, послав до нього старшин юдейських, благаючи, щоб прийшов і врятував раба.
4Прийшовши до Ісуса, вони благали його ревно, кажучи: Він гідний, щоб ти йому зробив це,
5бо любить наш народ і синаґоґу нам збудував.
6Ісус пішов з ними. Коли вже був недалеко від оселі, сотник послав [до нього] друзів, щоб сказали йому: Господи, не трудися, бо я не гідний, аби ти зайшов під мій дах;
7тому я не вважав себе гідним прийти до тебе. Але скажи слово, - і видужає мій слуга.
8Бо і я людина підвладна, і вояків маю підлеглих; кажу одному: іди, - і він іде; а іншому: прийди, - і він приходить; а рабові своєму: зроби це, - і він робить.
9Почувши це, Ісус здивувався йому і, обернувшись до юрби, що йшла за ним, промовив: Кажу вам, навіть в Ізраїлі я не знайшов такої віри!
10Повернувшись до оселі, посланці знайшли [хворого] раба здоровим.
11І сталося - після цього він пішов до міста, що зветься Наїн і з ним ішли [численні] його учні та велика юрба.
12Коли він наблизився до міської брами, виносили мертвого - єдиного сина своєї матері, що була вдовою; була з нею велика юрба з міста.
13Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: Не плач.
14Підійшов і доторкнувся до мар, а ті, що несли, стали; і сказав: Юначе, кажу тобі: встань.
15І мертвий підвівся та й почав говорити. Він віддав його матері його.
16Усіх охопив страх; прославляли Бога, кажучи: Великий пророк з'явився між нами, і Бог відвідав свій народ.
17І розійшлося це слово про нього по всій Юдеї, по всій країні.
18Сповістили Івана його учні про все це. Покликавши своїх якихось двох учнів, Іван
19послав їх до Господа, кажучи: Чи ти той, що має йти, чи чекати на іншого?
20Прийшовши до нього, чоловіки сказали: Іван Хреститель послав нас до тебе спитати, чи ти той, що має прийти, чи нам чекати на іншого?
21Саме тоді він вилікував багатьох від недуг та мук і від злих духів, багатьом сліпим повернув зір.
22Сказав їм у відповідь: Ідіть і сповістіть Іванові, що ви побачили й почули: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається добра вість;
23блаженний той, хто через мене не спокуситься.
24А коли посланці Іванові відійшли, він почав говорити про Івана до юрби: На що ви ходили дивитися в пустиню? Чи на колисаний вітром очерет?
25То на що ж ви ходили дивитися? Може, на чоловіка, в м'яку одіж убраного? Але ті, що одягаються пишно та розкішно, живуть у царських палатах.
26На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, - навіть більше, ніж на пророка!
27 Він той, про кого написано: Ось посилаю ангела мого перед обличчя твоє, який приготує твою дорогу перед тобою.
28Кажу вам, що поміж народжених жінками нема більшого від Івана; але в Царстві Божім найменший є більший за нього.
29Весь народ, митники, почувши, визнали слушність Бога й охрестилися Івановим хрещенням;
30а фарисеї і законники відкинули задум Божий, не охрестилися від нього.
31Тож з ким порівняю людей цього роду, до кого вони подібні?
32 Подібні вони до дітей, що сидять на ринках і гукають один до одного, кажуть: Ми вам грали, а ви не танцювали; ми голосили, а ви не плакали.
33Прийшов Іван Хреститель, який не їсть хліба і не п'є вина, а ви кажете: він біса має.
34Прийшов Син Людський, який їсть і п'є; а ви кажете: цей чоловік ненажера і п'яниця, приятель митників і грішників.
35І виправдалася мудрість усіма своїми дітьми.
36Один із фарисеїв просив його, щоб він поїв з ним. Увійшовши до оселі фарисея, сів до столу.
37Жінка, що була в місті, - грішниця - довідалася, що він при столі в оселі фарисея, принесла в алебастровій посудині миро,
38припала до його ніг ззаду і, плачучи, почала обмивати його ноги слізьми та обтирати волоссям своєї голови; і цілувала його та мастила миром.
39Побачивши, фарисей, що запросив його, міркував, кажучи: Коли б він був пророком, то знав би, хто і яка є ця жінка, що доторкається до нього, - що вона грішниця.
40Ісус у відповідь мовив до нього: Симоне, маю тобі щось сказати. Він промовив: Кажи, Вчителю.
41Були в одного позиковця два боржники: один був винен п'ятсот динаріїв, а другий - п'ятдесят.
42Оскільки вони не могли віддати, то обом подарував. Отож, котрий з них більше полюбить його?
43У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І він сказав йому: Правильно ти розсудив.
44Обернувшись до жінки, сказав Симонові: Чи бачиш цю жінку? Увійшов я до твоєї оселі, а ти води на ноги мої не дав; а вона слізьми окропила мені ноги, волоссям своїм обтерла.
45Поцілунку мені ти не дав, а вона, відколи ввійшов я, не перестає цілувати мої ноги.
46Голови моєї ти оливою не помастив, а вона миром помастила мої ноги.
47Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила; а кому мало відпускається, той мало любить.
48А до неї промовив: Прощаються твої гріхи.
49Ті, що сиділи при столі, почали міркувати собі: Хто ж він, що й гріхи відпускає?
50Він же сказав до жінки: Твоя віра врятувала тебе: іди з миром.