1Бо смертна людина, що народжена від жінки, (має) коротке життя і повна гніву,
2або вона відпала наче цвіт, що відцвів, втекла наче тінь і не постояла.
3Чи не і слово його зробив Ти і цього Ти зробив, щоб ввійшов перед Тебе?
4Бо хто на суді буде чистим від нечисті? Але ніхто.
5Хоч і один день його життя на землі, а його місяці почислені в нього, Ти поклав на час, і він не переступить.
6Відійди від нього, щоб замовчав і зволив життя наче найманець.
7Бо є надія для дерева. Бо якщо буде зрубаним, ще завціте, і галузки в нього не забракне.
8Бо якщо постаріється в землі його корінь, а його пень на камені помре,
9зацвите від запаху води, а зробить жнива більше ніж молодий саджанець.
10Чоловік же, померши, відійшов, а смертна людина, впавши, більше не існує.
11Бо в часі вимирає море, а ріка, опустівши, висохла.
12А людина, заснувши, не встане, доки лиш небо буде зішите. І вони не збудяться зі свого сну.
13Бо чи не краще Ти зберіг би мене в аді, сховав би мене, доки не спинився б твій гнів. І назначи мені час, в якому мене згадаєш.
14Бо якщо чоловік помре, чи житиме, закінчивши дні свого життя? Чи терпітиму, аж доки знову буду?
15Тоді покличеш, а я Тебе послухаюся, діло ж твоїх рук не відкинь.
16Ти ж почислив мої задуми і Тебе не мине жоден з моїх гріхів.
17Ти ж запечатав мої беззаконня в мішку, позначив, якщо я в чомусь несвідомо вчинив переступ.
18І лише гора, падаючи, розсиплеться, і камінь постаріється на своїм місці.
19Вода злизала каміння, і води затопили дна пороху землі. І Ти знищив терпіння чоловіка.
20Ти його скинув до кінця, і він відійшов. Ти йому поставив лице і відіслав.
21А як його сини стали численними, він не взнав, якщо ж стають нечисленними, він не свідомий того.
22Але лиш його тіло заболіло, душа ж його заплакала.