1Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Ти прегарна! Твої очі, немов голубки за твоїм покривалом. Твоє волосся грайливе, мов козляток зграйка, які спускаються в долину з Ґілеадських гір.
2А твої зуби білі, наче вівці, які отарою виходять із купелі. Народить кожна пару близнюків, і жодної неплідної немає.
3Твої уста, немов червоний шовк, слова такі солодкі з них злітають. За покривалом щоки, мов скибочки розтятого гранату.
4Подібна шия до Давидової башти; вона трофеями обвішана так рясно, відважних воїнів то все щити.
5А груди, ніби двоє оленяток, немов газелі двоє близнюків, які серед лілій пасуться.
6На гору миррову піду я сам, піду на цілі гори фиміаму, аж доки не зробить день останній подих, і не втечуть від нього вечірні тіні.
7Моя кохана, все в тобі прекрасне, і в досконалості твоїй немає вад.
8Ходімо із Ливану, наречена, давай з Ливану ми повернемось удвох. Поглянь униз з вершини Амана, з вершин Сеніру та Хермону, із лігв лев’ячих, із леопардових схованок гірських.
9О наречена моя, ти украла моє серце; Одним лиш поглядом ти вразила мене, о суджена, одним разком намиста.
10Прекрасні твої любощі, о сестро. Вони, о суджена, вина п’янкіші, і запах пахощів твоїх солодший від парфумів.
11З уст твоїх, люба, солодкий точиться мед, під язиком твоїм мед з молоком, запах вбрання твого — запах ливанського кедра.
12Ти чиста, немов садок за брамою кріпкою, ніби водограй закритий.
13Твоя омита шкіра — сад ґранатовий, з рясними і добірними плодами, з хною.
14Нард і шафран, татарське зілля і кориця, духмяний нард, і мирро, і алое, і пахощі усі найзапашніші.
15Ти, мов криниця у саду, колодязь з чистою водою, що лине з гір Ливанських.
16Північний вітре, пробудись, прилинь сюди, південний вітре. Повій на сад мій, пахощі розвій. Нехай прийде до свого саду мій коханий і хай він спожива рясні плоди його.