1Ніч за ніччю на ложі своїм я шукаю, кого так кохаю. Я шукаю, але не знаходжу.
2Я подумала: «Встану й по місту піду, вздовж по вулицях та по майданах, щоб того розшукати, кого кохаю я». Я шукала, але не знайшла.
3Мене у місті здибала сторожа, що містом ходить. Я спитала їх: «Чи бачили того, коханого мого?»
4І тільки я пішла від них, одразу зустріла я того, кого кохаю я. Я обняла його й не відпускала, поки в дім матері своєї не ввела, в кімнату, де зачала вона мене і народила.
5Я присягнутися примушу вас газелями чи оленями дикими, що ви не будете будить кохання, допоки не запрагну я його.
6Хто то з пустелі йде, немов дими жертовного вогню із ладаном і мирром, напахчений парфумом від купця?
7Поглянь, це Соломонів паланкин. І воїнів довкола шістдесят — це воїни Ізраїлю при ньому.
8Усі вони озброєні мечами, усі вони досвідчені бійці. У кожного при боці меч напоготові для будь-якої небезпеки уночі.
9Цар Соломон зробив цей паланкин, для себе спорудив з дерев ливанських.
10Стовпи його із срібла він зробив, оббивку — з золота, сидіння — із пурпуру, ще й інкрустований з любов’ю дочками Єрусалима він.
11Дочки Сіону, вийдіть і погляньте, на Соломона, на свого царя. Він у вінці, яким вінчала його мати у день весілля, в день, коли він відзначав щасливе свято свого серця.