1Прийшов я до саду свого, моя сестро, моя наречена, зібрав я і мирро й бальзам. Я їв мед мій добірний і пив своє вино із молоком своїм. О друзі любі, їжте, пийте, напийтеся любовних чар.
2Я сплю, та серце моє не дрімає. Я чую стукіт! Милий мій прийшов: «О сестро, мила моя, відчини, моя голубко, моє ладо, бо голова моя росою вкрита, волосся мокре від нічних туманів».
3Але ж я скинула вже одяг, що ж, одягатись мені знов? І ноги я уже водою омила, то як же знов бруднити їх?
4Коханий мій просунув руку в отвір, все моє тіло відгукнулося йому.
5Я встала відчинити любому моєму, і мирро крапало із пальців на засув.
6Коханому я двері відчинила, та любий повернувся вже й пішов. Померло все в мені, як він пішов. Шукала я його, та не знайшла, гукала я його, та він не відгукнувся.
7Мене знайшла сторожа, що по місту ходить. Вони побили і поранили мене, мій плащ забрали вартові у мене.
8Я заклинаю вас, дочки Єрусалима, якщо знайдете ви коханого мого, скажіть, що хвора я коханням.
9Чим кращий любий твій від інших любих, о найгарніша з усіх жінок? Невже гарніший твій коханий інших милих, що ти так палко заклинаєш нас?
10Коханий мій — сяйливий і рум’яний, його й з десятків тисяч можна розпізнати.
11Голова його — то щире золото, хвилясті кучері, мов ворона крило.
12А очі, мов голубки над потоком, що в молоці купаються, й немов коштовний камінь в дорогій оправі.
13А щоки, наче запашний квітник, уста — лілії, що сочаться мирром.
14Руки його, немов палиці з золота, оздоблені щедро яшмою. Тіло — сапфіром оздоблена кістка слонова.
15Ноги — стовпи мармурові на золотім постаменті. І вся його постать — могутня й висока, до кедрів ливанських подібна.
16Дочки Єрусалима, слухайте, його розмова — найсолодша, він увесь — моє бажання. Такий він, мій коханий, мій коханець, моя любов.