1«Позви! Поклич! Чи хтось озветься? До кого із святих звернешся ти?
2Бо гнів вбиває недалекого, а заздрощі вкорочують життя дурному.
3Я бачив дурника, який пустив коріння, та раптом він помер.
4Його синам навряд хто допоможе, при брамі їх побито, і не врятує їх ніхто.
5Що в дурня уродило, те поїсть голодний, весь урожай до бур’янів збере, і ненажерні нахаби вчепляться у спадщину його.
6Бо горе не підніметься із куряви, страждання не росте з землі.
7Людина народилася для лиха, самісінько як іскри від багаття відлітають!
8Та я шукаю Бога, на Божий розсуд віддаю я свою справу.
9Бо Він — творець великих справ, безмежних, незбагненних див, яких не осягнути нам.
10Це він рясним дощем лице землі вмиває, дає полям напитись досхочу.
11Це він підносить тих, хто є внизу, безпеку гарантує тим, хто в горі.
12Це він руйнує замисли лукавих і не дає підступним намірам здійснитись.
13Він спіймає мудрагелів на нечесних планах і вщент зруйнує замисли лихі.
14Ясного дня вони побачать морок, у полудень, мов уночі, навпомацки підуть.
15Та Бог рятує бідака від брехні злостивця, і від його жорстоких рук.
16І виростає надія у нужденного, несправедливість замикає свої уста.
17Тож є благословенною людина, яку сам Бог повчає, що настанови Всемогутнього не відкидає.
18Бо Він і біль завдасть, а потім перев’яже рани, рука Його поранить, і вона ж зцілить.
19Він від шести негод тебе врятує, тебе і сьоме лихо не підкосить.
20В голодну днину викупить у смерті, в кривавій бійці меч відхилить вбік.
21Він захистить тебе від поговору, як прийде лихо, Він допоможе нічого боятись.
22Ти насміхатимешся з голоду й руїни, і хижих звірів ти боятися не будеш.
23Каміння в полі із тобою буде в згоді, і дикі звірі лащитися будуть.
24Ти знатимеш, що дім твій у безпеці, прийдеш до стада, а там усе на місці.
25Ти знатимеш: численним рід твій буде, нащадків буде, як стеблин у полі.
26Ти проживеш щасливе і повне життя до кінця, мов повне колосся, зібране вчасно.
27Таке ми з’ясували, тож послухай, щоб самому знати».