Job 6
1 Йов відповів:
2 «Якби мої страждання можна було оцінити, всі мої біди зважить на вагах,
3 були би важчі за морський пісок, тому й слова мої не знають впину.
4 Бо стріли Всемогутнього в мені, отруту їхню всотує мій дух. Жахливі несподіванки від Бога чатують і шикуються навколо.
5 Неважко вам мені поради сипати, коли не з вами трапилися ці нещастя. Хіба осли кричать, коли їжі вдосталь навкруги? Хіба ж ревуть воли, як ясла повні?
6 Хіба їдять без солі їжу прісну, хіба смачний білок яйця?
7 Язик мій і торкатися таких наїдків не бажає, отрутою йому вони здаються.
8 Хотів би я, щоб хтось на запитання відповів мої, хотів би я, щоб Бог мені надію дарував!
9 Хотів би я, щоб Бог мене згубити прагнув, щоб, простягнувши руку, розломив мене.
10 Хотів би я втішеним бути одним лиш! Хотів дістати б відповіді на запитання, щоб попри весь це біль ніколи не відмовився коритися Святого настановам.
11 Де брати сили, покладатися на кого? Який кінець у мене, ради чого мушу жити?
12 Чи маю сили, як гранітна скеля, чи плоть моя міцніше бронзи?
13 Позбавлений я справді допомоги.
14 Хто відмовляє в дружбі й відданості другу, той волі Всемогутнього протистоїть.
15 Мої зрадливі побратими, немов той потічок у зливу, що, розливаючись, невпинно мчить
16 і пінисті несе брудні потоки, талу кригу й сніг.
17 Вони течуть, аж раптом пропадають. У полудневу спеку висихають, їх вже й нема.
18 Купецькі каравани із путі збиваються і гинуть, заблукавши у пісках.
19 Розшукують їх каравани з Теми, мандрівники із Шеби сподіваються на них,
20 упевнені, що от на них натраплять, а не знайшовши тих струмків, впадають в розпач.
21 І ви для мене стали тим, що й ті потічки; злякались, роздивившись, що мені дісталось.
22 Чи ж я просив вас поділитись чимось? Чи до хабарництва я вас штовхав, щоб вижить?
23 Чи я просив у ворога мене відбити, чи викупити з рук підступних ворогів?
24 Повчайте, розкажіть мені, я буду слухати, щоб зрозуміти нарешті, в чому схибив.
25 Щирі слова, то велика сила, та що доводять ті переконання ваші?
26 Невже, по-вашому, слова спроможні щось довести, а розпач мій лиш відлітає з вітром?
27 Ви й на сирітську б долю замахнулись, на долю друга ви б побились об заклад.
28 Та годі вже, послухайте мене, в очі вам брехати я не буду.
29 Покайтесь, схаменіться, хай не буде люті, отямтеся, бо я своїх чеснот не зрікся.
30 Чи є обман у тому, що язик промовив? Чи розпізнати брехні я вже не можу?»