1Тоді заговорив Еліфаз із Темана:
2«Якщо до тебе хтось промовить слово, чи зможеш ти стерпіти? Хто тут утримається і змовчить?
3Ти багатьох людей навчав, ти зміцнював заслаблі руки.
4Порадами твоїми звивсь на ноги той, хто спотикався, зміцнив коліна ти тремтячі.
5Тепер от сталося з тобою лихо, ти роздратований; насунулась біда впритул, і ти розгубивсь.
6Невже твоя набожність не дає відваги? Твої чесноти сподівань не варті?
7Згадай: хіба безвинні згублені були, чи праведних хоч десь та погубили?
8Як я не раз спостерігав, хто оре злом і засіває кривду, те й пожинає.
9Шквал Господнього гніву вимітає, їх Божий Дух з лиця землі стирає.
10Хай лев гарчить, хай лева рик гнівливий не вмовкає, але повипадали зуби в левеняти.
11Немає здобичі, й левиця гине з голоду, а левеняти, згодом, розбрідають хто куди.
12Мені таємно звістку принесли, і вухо ледь вловило тихий шепіт.
13Мені видіння ночі марево плели, коли глибокий сон склепив повіки.
14Страхи й жахи чіплялися за мене, змушуючи кістки мої тремтіти.
15Привід пройшов повз мене, й волосся стало диба.
16Не ворушився він, та я його подоби не впізнав. Перед очима чийсь явився образ, і тиша. Раптом голос пролунав.
17Чи можна праведнішим буть від Бога, чи може смертний чистотою перевершити Творця?
18Він довіряти слугам Своїм (Ангелам) не може, вони, Його посланці, помиляються і ті.
19А що вже говорить про тих, хто мешкає у глиняних хатах, де замість підмурівка — порох? Як тую міль, їх Бог крушить.
20Від ранку їм ударів завдає Він; немає в них основи, тож і гинуть,
21й нічого не лишається від них. Отож вони конають, мудрості позбуті».