1Після цього Ісус проходив через міста і села, проповідуючи і звіщаючи Добру Новину про Царство Боже, і з Ним дванадцять учнів були;
2і декотрі з жінок, що були зцілені від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалиною, з якої сім демонів вийшло,
3і Іоанна, дружина Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна та багато інших, котрі служили Йому майном своїм.
4Коли зібралось багато народу, і люди приходили до Нього з усіх міст, Він почав говорити притчею:
5«Вийшов сіяч сіяти зерно своє. І коли він сіяв, одне впало край дороги і було потоптане, і птахи небесні поклювали його.
6Інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи.
7А інше впало між тернину, і тернина виросла і заглушила його.
8А ще інше впало на добру землю і, зійшовши, принесло плід стократний». Сказавши це, Він вигукнув: «Хто має вуха слухати, нехай слухає!»
9Учні ж Його запитали Його, кажучи: «Що б значила ця притча?»
10Він же відповів: «Вам дано знати таємниці Царства Божого; іншим же дається в притчах, так що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не розуміють.
11Ось що означає притча ця: насіння — це Слово Боже;
12те, що край дороги, це ті, що слухають, але потім приходить диявол і забирає слово з серця їхнього, щоб не повірили і не спаслися.
13Те, що на камені, це ті, що, почувши слово, приймають з радістю, та не маючи кореня, вірують тільки до часу, а під час спокуси, відпадають.
14Те, що впало між тернину, це ті, що слухають слово, але відходять від нього і бувають заглушені журбою, багатством та розкошами життєвими, і вони плоду не приносять.
15А те, що впало на добру землю, це ті, що слухають слово і зберігають його в чистому і доброму серці, і вони приносять плід в терпінні.
16Ніхто, засвітивши свічку, не накриває її посудиною або не ставить під ліжко, а ставить її на свічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.
17Бо нема нічого таємного, що не стало б явним, ні захованого, що не стало б відомим і не виявилося.
18Отже, уважайте, як слухаєте! Бо хто має, тому додасться, а хто не має, від нього візьметься і те, що здається йому ніби він має».
19Прийшли до Нього мати і брати Його, та не могли доступитись до Нього через натовп.
20І сповістили Його, кажучи: «Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають бачити Тебе».
21Він же сказав у відповідь: «Мати Моя і брати Мої це ті, що слухають Слово Боже і виконують його!»
22Сталося одного дня, що Він увійшов у човен з учнями Своїми. І сказав їм: «Перепливімо на той бік озера». І відчалили.
23Коли вони пливли, Він заснув. І зірвалася на озері велика буря, аж заливало їх, і вони були в небезпеці.
24І підійшовши, розбудили Його і сказали: «Наставнику, наставнику, ми гинемо!» Він же встав, заборонив вітрові і хвилям, і настала тиша.
25Тоді Він сказав їм: «Де віра ваша?» Вони ж, перелякані, дивувалися і говорили один до одного: «Хто ж Він такий, що і вітрам, і воді наказує, і вони слухають Його?»
26І перепливли вони в країну Гадаринську, що проти Галілеї.
27Коли ж Він вийшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, одержимий демонами з давнього часу; він не вдягався в одежу і не мешкав у домі, а по гробницях.
28Побачивши Ісуса, він закричав, упав перед Ним і сильним голосом сказав: «Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього! Благаю Тебе, не муч мене!»
29Бо Він звелів нечистому духові вийти з цього чоловіка. Дуже часто нечистий дух схоплював його так, що в'язали його ланцюгами і кайданами, щоб здержати його, але він розривав кайдани, і демон гнав його по пустині.
30А Ісус запитав його: «Як твоє ім'я?» Він відповів: «Легіон!», бо багато демонів увійшло в нього.
31І вони просили Ісуса, щоб не велів їм іти в безодню.
32Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І демони просили Його, щоб дозволив їм увійти в них. І Він дозволив їм.
33І демони вийшли з чоловіка, й увійшли в свиней. І кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло.
34Пастухи ж, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах.
35І вийшли люди побачити, що сталося; і прийшли до Ісуса, і побачили чоловіка, з котрого демони вийшли, одягненого і при розумі, що сидів у ногах Ісуса, і вжахнулися.
36Ті ж, що все бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.
37І весь народ Гадаринської околиці просив Його піти геть від них, бо обхопив їх великий страх. І Він увійшов у човен і вернувся.
38А чоловік, з котрого демони вийшли, просив Його, щоб бути з Ним. Та Ісус відпустив його, кажучи:
39«Повернись додому і розкажи, що зробив тобі Бог!» І він пішов і проповідував по всьому місту, що зробив Йому Ісус.
40І коли Ісус повернувся, то люди радо прийняли Його, бо всі чекали Його.
41А ось прийшов чоловік, на ім'я Яір, котрий був начальником синагоги. І, припавши до ніг Ісуса, благав Його увійти до нього в дім,
42бо в нього була єдина дочка, років дванадцяти, і та була при смерті. Коли ж Він ішов, народ тиснув Його.
43А жінка, яка була хвора на кровотечу дванадцять років і яка витратила на лікарів усе, що мала, і ніхто не міг її вилікувати,
44підійшла ззаду і доторкнулась до краю одежі Його, і зараз же кровотеча в неї зупинилась.
45А Ісус сказав: «Хто доторкнувся до Мене?» Коли ж усі відмовлялися, Петро і ті, що були з Ним, сказали: «Учителю, народ оточує Тебе і тисне, а Ти питаєш: 'Хто доторкнувся до Мене?'»
46Але Ісус сказав: «Хтось доторкнувся до Мене, бо я відчув, як сила вийшла з Мене».
47Жінка, побачивши, що не втаїлась, з тремтінням підійшла і, впавши перед Ним, призналася перед усіма людьми, з якої причини доторкнулася до Нього і як зараз же зцілилася.
48Він же сказав їй: «Віра твоя спасла тебе: іди з миром!»
49Коли Він ще говорив, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: «Дочка твоя померла; не турбуй Учителя!»
50А Ісус, почувши це, сказав йому: «Не бійся, тільки віруй, і вона буде спасена».
51Прийшовши в дім, не дозволив нікому ввійти, крім Петра, Іоанна, Якова та батька і матері дитини.
52Всі ж плакали і голосили за нею. А Він їм сказав: «Не плачте, вона не померла, а спить».
53І сміялися з Нього, бо знали, що вона померла.
54Він же, вислав усіх геть, взяв її за руку і окликнув: «Дівчинко, встань!»
55І дух її вернувся, і вона зараз же встала; і Він звелів дати їй їсти.
56І батьки її дуже здивувались. А Він наказав їм нікому не розповідати про те, що сталося.