John 12
1 За шість днів до Пасхи прийшов Ісус у Віфанію, де був Лазар, померлий, якого Він воскресив з мертвих.
2 Там приготували Йому вечерю, а Марфа прислуговувала. Був і Лазар одним з тих, що возлежали з Ним.
3 Марія ж взяла фунт нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісусові і витерла їх волоссям своїм. І дім наповнився пахощами мира.
4 А Іуда Симонів Іскаріот, один з учнів Його, котрий хотів видати Його, сказав:
5 «Чому б не продати це миро за триста динаріїв та не роздати вбогим?»
6 Але він сказав це не тому, що дбав про вбогих, а тому, що був злодій. Він мав при собі скриньку з грошима і носив, що туди вкидали.
7 Ісус же сказав: «Облиште її. Вона зберегла це на день Мого похорону.
8 Бо вбогих ви завжди маєте з собою, а Мене не завжди».
9 Багато з іудеїв дізнались, що Він там, і прийшли не лише заради Ісуса, а щоб бачити Лазаря, котрого Він воскресив з мертвих.
10 А первосвященики змовились убити і Лазаря.
11 Бо заради нього багато іудеїв приходили і вірували в Ісуса.
12 На другий день багато народу, який прийшов на свято, коли почули, що Ісус іде в Єрусалим,
13 взяли віття пальмове і вийшли назустріч Йому, вигукуючи: «Осанна! Благословен Той, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїля!»
14 А Ісус, знайшовши молодого осла, сів на нього, як написано:
15 «Не бійся, дочко Сіонська! Ось Цар твій іде, сидячи на молодому ослі!»
16 Учні Його спочатку не зрозуміли цього, але коли Ісус прославився, тоді згадали, що так було написано про Нього, і що це зробили Йому.
17 А народ, що був з Ним, свідчив, що Він викликав Лазаря з гробу і воскресив його з мертвих.
18 Тому-то народ і зустрів Його, бо почув, що Він зробив таке чудо.
19 Фарисеї ж говорили між собою: «Бачите, що вже нічого не вдієте, бо весь світ іде за Ним!»
20 Серед тих, що прийшли поклонитися на свято, були деякі гелліни.
21 І вони підійшли до Филипа, котрий був з Віфсаїди Галілейської, і просили його, кажучи: «Добродію, ми хочемо бачити Ісуса».
22 Филип іде і говорить Андрієві, і потім Андрій і Филип розповідають про це Ісусові.
23 А Ісус відповідає їм, кажучи: «Настав час прославитись Сину Людському.
24 Істинно, істинно кажу вам: якщо зерно пшеничне, впавши в землю, не вмре, то залишиться одно. Коли ж умре, то принесе багато плоду.
25 Хто любить життя своє, той погубить його; хто ж ненавидить життя своє в цім світі, той збереже його для життя вічного.
26 Хто служить Мені, нехай іде вслід за Мною: І де Я, там і слуга Мій буде. І хто служить Мені, того вшанує Отець.
27 Тепер душа Моя стривожилась, і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від години цієї! Та на цю годину Я і прийшов.
28 Отче, прослав Ім'я Своє!» Тоді пролунав голос з неба: «І прославив, і ще прославлю!»
29 Народ, котрий стояв і почув те, говорив: «Це грім». А інші казали: «Ангел говорив Йому».
30 Ісус сказав на це: «Не для Мене був голос цей, а для народу.
31 Нині суд світові цьому; нині князь світу цього буде вигнаний геть.
32 І коли Я буду піднесений від землі, приверну всіх до Себе».
33 Це Він сказав, щоб дати зрозуміти, якою смертю Він помре.
34 Тоді народ відповів Йому: «Ми чули з Закону, що Христос перебуває повік. Як же Ти кажеш, що Син Людський мусить умерти. Хто Цей Син Людський?»
35 Ісус тоді сказав їм: «Ще короткий час світло з вами. Ходіть, поки ще світло, щоб темрява не обгорнула вас. Бо хто ходить в темряві, не знає, куди йде.
36 Доки світло з вами, віруйте в світло, щоб бути синами світла». Сказавши це, Ісус відійшов від них і зник.
37 Стільки чудес Він учинив перед ними, та вони не увірували в Нього,
38 щоб збулося слово пророка Ісайї, який сказав: «Господи, хто повірив тому, що чув від нас? І кому рука Господня відкрилась?»
39 Тому вони не могли увірувати що, як ще сказав Ісайя:
40 «Засліпив цей народ очі свої і закам'янив серце своє, щоб не бачити очима, і не розуміти серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх».
41 Це сказав Ісайя, коли бачив славу Його і говорив про Нього.
42 Проте багато хто із начальників увірували в Нього, та через фарисеїв не признавались, щоб не відлучили їх від синагоги.
43 Бо полюбили славу людську більше, ніж славу Божу.
44 А Ісус проголосив, кажучи: «Хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене!
45 І хто бачить Мене, бачить Того, Хто послав Мене!
46 Я, світло, прийшов у світ, щоб кожен, хто вірує в Мене, не залишався в темряві.
47 Коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ!
48 Хто відкидає Мене і не приймає слів Моїх, той має суддю собі: слово, яке Я говорив, воно буде судити його останнього дня.
49 Бо Я говорив не від Себе, але Отець, Котрий послав Мене, Він дав Мені заповідь, що сказати і що говорити!
50 І Я знаю, що заповідь Його, то життя вічне. Отже, що Я говорю, говорю, як сказав Мені Отець».