1Був один хворий, Лазар з Віфанії, із села Марії і сестри її Марфи.
2Марія ж, брат якої Лазар був хворий, була та, котра намастила Господа миром і волоссям своїм обтерла ноги Йому.
3Сестри послали сказати Йому: «Господи, ось кого Ти любиш, хворий».
4Але Ісус, почувши це, сказав: «Ця хвороба не на смерть, а на славу Божу, щоб Син Божий прославився через неї».
5Ісус любив Марфу, і сестру її, і Лазаря.
6Коли ж почув, що той хворий, то залишився два дні на тім місці, де перебував.
7Після цього сказав учням Своїм: «Ходім знову в Іудею!»
8Учні сказали Йому: «Учителю, чи давно іудеї шукали побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?»
9Ісус відповів: «Чи не дванадцять годин має день? Хто ходить удень, той не спотикається, бо він бачить світло світу цього.
10А хто ходить уночі, той спотикається, бо немає світла з ним».
11Це сказав Він, а після говорить їм: «Наш друг Лазар заснув, але Я йду розбудити його».
12А учні сказали Йому: «Господи, якщо він заснув, то одужає».
13Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.
14Тоді Ісус сказав їм просто: «Лазар помер!
15І Я радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували. Та ходім до нього!»
16Тоді Фома, названий Близнюк, сказав до учнів: «Ходімо й ми і помремо з Ним».
17Прийшовши, Ісус довідався, що він уже чотири дні в гробі.
18Віфанія ж була близько Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять.
19І багато іудеїв прийшло до Марфи і Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.
20Марфа, почувши, що Ісус іде, вийшла назустріч Йому, а Марія ж сиділа вдома.
21І Марфа сказала Ісусові: «Господи, коли б Ти був тут, то не вмер би брат мій!
22Та й тепер я знаю, що чого тільки Ти попросиш у Бога, то Бог дасть Тобі!»
23Ісус сказав їй: «Твій брат воскресне!»
24Марфа сказала Йому: «Знаю, що воскресне у воскресіння, в останній день».
25Ісус сказав їй: «Я є воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, оживе.
26І кожен, хто живе і вірує в Мене, — не вмре повіки. Чи ти віриш цьому?»
27Вона каже Йому: «Так, Господи, я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Грядучий у світ».
28І, сказавши це, вона пішла і покликала нишком Марію, сестру свою, сказавши: «Учитель тут, і кличе тебе».
29Марія ж, почувши це, поспішно встала і пішла до Нього.
30Ісус ще не ввійшов у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.
31Тоді іудеї, котрі були з нею в домі і втішали її, побачивши, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, думаючи, що вона пішла до гробу, плакати там.
32Коли ж Марія прийшла туди, де був Ісус і побачила Його, то впала до ніг Його і сказала Йому: «Господи, коли б Ти був тут, то брат мій не вмер би!»
33Коли ж Ісус побачив її, що вона плаче, і іудеї, котрі прийшли з нею, також плачуть, то в дусі розжалобився й зворушився Сам.
34І запитав: «Де ви поклали його?» Вони відповіли: «Господи, піди і подивись!»
35Ісус заплакав.
36А іудеї казали: «Дивись, як Він любив його!»
37А деякі з них казали: «Чи не міг Цей, що відкрив очі сліпому, вчинити так, щоб і цей не вмер?»
38Ісус знову пройнявся жалем, і прийшов до гробу. Була це печера, і камінь лежав на ній.
39Ісус сказав: «Відваліть камінь!» Марфа, сестра померлого, каже Йому: «Господи, вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі».
40Ісус говорить їй: «Чи Я не сказав тобі, що коли будеш вірувати, то побачиш славу Божу?»
41І відвалили камінь, де лежав померлий. А Ісус звів очі Свої до неба і сказав: «Отче, дякую Тобі, що Ти почув Мене.
42Я й знав, що Ти завжди почуєш Мене, але сказав для народу, який стоїть тут, щоб увірували, що Ти послав Мене».
43Сказавши це, Він голосно промовив: «Лазарю, вийди геть!»
44І померлий вийшов, обвитий по руках і ногах похоронними пеленами, а обличчя його було зав'язане хусткою. Ісус сказав їм: «Розв'яжіть його, нехай іде».
45І багато з іудеїв, котрі поприходили до Марії, побачили, що Ісус вчинив, увірували в Нього.
46А декотрі з них пішли до фарисеїв і розповіли їм про те, що Ісус зробив.
47Тоді первосвященики і фарисеї скликали раду і казали: «Що нам робити? Цей Чоловік чинить багато чудес.
48Якщо ми залишимо Його так, то всі увірують в Нього, і прийдуть римляни, і заволодіють містом нашим і народом».
49А один з них, Кайяфа, був первосвящеником того року, він сказав їм: «Ви не знаєте нічого,
50і не розумієте, що ліпше для вас, щоб один чоловік умер за людей, аніж, щоб увесь народ загинув».
51Це ж він сказав не від себе, але, бувши в цім році первосвящеником, пророкував, що Ісус помре за народ;
52і не тільки народ, але щоб і розсіяних дітей Божих зібрати водно.
53З того дня вони змовилися убити Його.
54Тому Ісус уже не ходив між іудеями відкрито, а пішов звідти в околиці поблизу пустині, в місто, яке називається Єфраїм, і там перебував з учнями Своїми.
55Наближалась же Пасха іудейська, і багато людей ішли перед Пасхою з усього краю в Єрусалим, щоб очиститись.
56Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: «Як ви думаєте? Чи не прийде Він на свято?»
57А первосвященики і фарисеї дали наказ: коли хто дізнається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.