Acts 27
1 Коли ж було рішено, щоб відплисти нам в Італію, то віддали Павла й інших в'язнів сотникові, з полку Августа, на ім'я Юлій.
2 І сівши на корабель адрамітський, який мав пливти вздовж асійського узбережжя і причалити до кількох портів, — ми відпливли. Арістарх, македонянин з Солуня, був з нами.
3 На другий день ми пристали в Сидоні, Юлій обходився з Павлом доброзичливо і дозволяв йому ходити до своїх друзів і користуватися їхньою опікою.
4 А відчаливши звідти, ми припливли до Кіпру, бо вітри були супротивні.
5 І, перепливши море проти Кілікії і Памфілії, припливли до Лікійської Міри.
6 І там сотник знайшов корабель з Олександрії, який плив в Італію, і посадив нас на нього.
7 Повільно плаваючи багато днів, і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Кріту при Салмоні.
8 І коли ми ледве минули його, припливли до одного місця, яке зветься Добра Пристань, близько міста Ласея.
9 Як проминуло багато часу, і плавання стало небезпечне, бо минув уже і піст, то Павло радив,
10 кажучи їм: «Мужі, я бачу, що плавання буде з перешкодами і з великою втратою не тільки для вантажу і корабля, але і для нашого життя».
11 Але сотник більше довіряв керманичеві та начальнику корабля, ніж словам Павла.
12 А як пристань не була придатна до зимівлі, то більшість радила відпливти звідти, щоб, якщо можливо, дістатися до Фініка і перезимувати в пристані крітській, неприступній західним вітрам із півдня та з півночі.
13 Коли ж повіяв південний вітер, то вони подумали, що одержали бажане, вирушили і попливли поблизу Кріту.
14 Але незабаром зірвався бурхливий вітер, званий евроклідоном.
15 Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям.
16 І натрапивши на якийсь острівець, званий Клавдою, ми ледве могли втримати човен.
17 Коли ж витягли його, то намагалися всяким способом підв'язати корабель. А, боячись щоб не попасти на мілину, поспускали вітрила, і так нас носило вітром.
18 А так як нас кидала сильна буря, то на другий день ми почали викидати вантаж.
19 А на третій викидали своїми руками корабельне знаряддя.
20 Та як багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і чимала буря налягала, то наостанку ми втратили всяку надію на наше врятування.
21 І як довго не їли, то Павло став посеред них і сказав: «Мужі, треба було послухати мене і не відпливати від Кріту; і не зазнали б таких труднощів і шкоди.
22 А тепер благаю вас, будьте бадьорі: бо ні одна душа з вас не загине, крім корабля.
23 Бо явився мені цієї ночі ангел Бога, Якому я належу й Якому служу,
24 і сказав: 'Не бійся, Павле, ти мусиш стати перед кесарем, і Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою'.
25 Тому, мужі, будьте бадьорі, бо я вірю Богові, що буде так, як сказано мені.
26 Нам належить бути викинутими на якийсь острів».
27 Як прийшла чотирнадцята ніч, як ми носилися по Адріатичному морю, десь опівночі, моряки стали догадуватися, що наближаємося до якоїсь землі.
28 І, вимірявши глибину, було двадцять сажнів. Потім на невеликій відстані вимірявши знову, було п'ятнадцять сажнів.
29 І, побоюючись, щоб не натрапити на скелясті місця, закинули з корми чотири якорі і очікували дня.
30 А коли моряки хотіли втекти з корабля і опускали рятувальний човен у море, вдаючи, що хочуть закинути якорі з носа,
31 Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо моряки не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися».
32 Тоді воїни перерізали канати рятувального човна, і він упав.
33 Коли почало розвиднятись, Павло благав усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви без їжі, очікуєте і нічого не споживаєте.
34 Тому прошу вас, прийміть їжу, бо це для вашого рятунку, бо ніхто з вас ані волосини з голови не втратить».
35 Сказавши це, він узяв хліб, подякував Богові перед усіма, розламав і почав їсти.
36 Тоді всі підбадьорились і також прийняли їжу.
37 А всіх нас було на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38 Коли всі наситились, почали облегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море.
39 А як настав день, то вони не могли розпізнати землі; та побачивши якусь затоку, яка мала пологий берег, до якого вирішили, якщо можна, причалити з кораблем.
40 І піднявши якорі, попливли по морю, а одночасно розв'язали канати з керма і, поставивши мале вітрило за вітром, — попрямували до берега.
41 Але натрапили на піщану мілину між двома течіями, і корабель загруз; ніс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.
42 Воїни ж змовилися повбивати в'язнів, щоб ніхто, випливши, не втік.
43 Та сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру, і звелів, щоб ті, хто вміє плавати, першими кидались у воду і виходили на берег.
44 А решта, — хто на дошках, а хто на уламках корабля. І таким чином всі врятувалися на землю.