1Врятувавшись, ми довідались, що острів називається Меліт.
2Тубільці проявили до нас надзвичайну людяність; вони запалили вогонь і прийняли нас усіх, бо падав дощ і було холодно.
3Коли ж Павло набрав оберемок хмизу і поклав на вогонь, то гадюка вийшла від жару і повисла у нього на руці.
4Як тубільці побачили, що гадюка висить на його руці, говорили між собою: «Певно цей чоловік убивця; коли його, врятованого від моря, правосуддя не залишає жити».
5Але він струсив змію у вогонь і не зазнав ніякої шкоди.
6А вони очікували, що в нього буде запалення або негайно впаде мертвий. Чекаючи довго і побачивши, що ніякого лиха не сталося з ним, змінили думку і казали, що він — бог.
7Навкруги того місця були землі, які належали начальникові острова, на ім'я Публія. Він прийняв нас і ласкаво опікувався нами три дні.
8І сталось так, що батько Публія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло ввійшов до нього, помолився, поклав на нього руки і зцілив його.
9Коли ж це сталося, то і інші хворі на острові приходили і зцілялися.
10Вони також вшанували нас великими почестями, а коли ми відпливали, надавали усього, що було потрібно.
11Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався Діоскури і зимував на острові.
12Припливши в Сіракузи, пробули там три дні.
13А звідти відпливши, прибули в Регію, а коли через день повіяв південний вітер, ми прибули на другий день до Путеолі.
14Там ми знайшли братів, котрі просили нас перебути в них сім днів. І так пішли ми до Риму.
15А брати звідти, почувши про нас, вийшли назустріч нам аж до Аппієвої площі і Трьох Гостинниць. Побачивши їх, Павло подякував Богові і підбадьорився.
16А коли ми прибули в Рим, сотник передав в'язнів начальникові сторожі, а Павлові дозволено було жити окремо з воїном, який стеріг його.
17А по трьох днях, Павло скликав знатніших іудеїв; і коли вони поприходили, він сказав їм: «Мужі-браття, не вчинив я нічого проти народу, ані батьківських звичаїв, проте видано мене з Єрусалиму ув'язненим у руки римлян.
18Які, розглянувши мою справу, хотіли звільнити, бо ніякої провини вартої смерті за мною не було.
19Та коли іудеї противилися, я був змушений вимагати суду кесаря; та не з тим, щоб оскаржувати в чомусь народ мій.
20По тій причині я скликав вас, щоб побачити вас і порозмовляти з вами, бо за надію Ізраїлеву, я закований в ці кайдани».
21Вони ж сказали йому: «Ми ні листів не отримали про тебе з Іудеї, і з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав нічого злого.
22Проте ми хотіли б почути від тебе, що ти думаєш, бо відомо нам, що про це вчення всюди сперечаються.
23І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в приміщення, де він перебував. І зранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, і намагався переконати їх про Ісуса із Мойсеєвого Закону і Пророків.
24І одні вірили в те, що він говорив, а інші не вірили.
25Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісайю,
26кажучи: 'Піди до народу цього і скажи: «Слухом почуєте, та не зрозумієте; очима будете дивитись, та не побачите;
27бо в людей цих серце загрубіло, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутись, щоб Я зцілив їх»'.
28І нехай буде відомо вам, що це спасіння Боже послане язичникам: вони і почують».
29І коли він сказав ці слова, іудеї розійшлися, дуже сперечаючись між собою.
30І перебував Павло цілих два роки на своєму утриманні, і приймав усіх, хто приходив до нього,
31проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Ісуса Христа зі сміливістю і без перешкоди.