1А Павло, зосередивши зір на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.
2Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли біля нього, бити його по устах.
3Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити по Закону, а проти Закону наказуєш мене бити».
4А ті, що стояли тут, сказали: «Ображаєш ти Божого первосвященика?»
5А Павло сказав: «Я не знав, брати, що він первосвященик, бо написано: 'Не злослов правителя народу твого'».
6Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеї, а друга — фарисеї, викрикнув у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію воскресіння з мертвих мене судять!»
7І коли він це сказав, виникла незгода між саддукеями та фарисеями, і збори розділилися.
8Бо саддукеї говорять, що нема ні воскресіння, ні ангелів, ні духа, а фарисеї визнають і те і друге.
9І зчинився великий галас. А книжники з фарисейської сторони встали і сперечалися, кажучи: «Ми не знайшли нічого лихого в чоловікові цьому. А коли дух чи ангел говорив йому, то не будемо противитись Богові».
10А коли розлад збільшувався, то тисячоначальник, боячись, щоб Павла не роздерли, наказав воїнам зійти і взяти його від них і відвести в фортецю.
11Наступної ночі Господь став перед ним і сказав: «Дерзай, Павле! Так як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римі».
12Як настав день, деякі з іудеїв зібрались і дали клятву, що не будуть ні їсти, ні пити, поки не вб'ють Павла.
13А тих, що дали клятву, було більше сорока.
14Вони прийшли до первосвящеників та старійшин і сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не вб'ємо Павла.
15Отже, нині ви з синедріоном передайте тисячоначальнику, щоб він вивів його до вас завтра, начебто ви хочете докладніше довідатись про нього, а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його».
16Але ж Павлової сестри син почув про цю змову і пішов у фортецю, і повідомив Павла.
17Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Проведи цього юнака до тисячоначальника, бо він має щось сказати йому».
18Він узяв його, привів до тисячоначальника і сказав: «Павло, в'язень, покликав мене до себе і просив привести цього юнака до тебе, бо він має щось сказати тобі».
19І тисячоначальник узяв його за руку, відвів набік і спитав: «Що ти маєш сказати мені?»
20А він сказав: «Іудеї змовились просити тебе, щоб ти привів Павла завтра до синедріону, ніби хочуть докладніше розпитати його;
21ти ж не слухай їх, бо підстерігають його більше сорока чоловік, які поклялися не їсти і не пити, доки не вб'ють його; і вони тепер готові, чекають твого розпорядження».
22Тоді тисячоначальник відпустив юнака і сказав: «Нікому не кажи, що ти повідомив про це мене».
23І, покликавши до себе двох сотників, сказав: «Приготуйте двісті воїнів, сімдесят вершників і двісті стрільців, щоб о третій годині ночі йти до Кесарії.
24Приготуйте також ослів, щоб посадити Павла і перепровадити його до намісника Фелікса».
25І написав він листа такого змісту:
26«Клавдій Лісій, вельмишановному намісникові Феліксові: радуватися!
27Цього чоловіка, якого іудеї схопили і хотіли вбити, я, прийшовши з воїнами, врятував, довідавшись, що він римський громадянин.
28Бажаючи дізнатися про провину, за яку звинувачують його, привів його до їхнього синедріону;
29і знайшов, що його звинувачують в спірних питаннях їхнього Закону, і що він не має ніякої провини, вартої смерті або кайданів.
30Тому коли донесли мені про змову проти цього чоловіка, я негайно відіслав його до тебе і розпорядився, щоб обвинувачі говорили проти нього перед тобою. Будь здоров!»
31Отже, воїни, як наказано їм, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду.
32Наступного дня, вершники продовжували йти з ним, а воїни повернулись до фортеці.
33А ті, прийшовши в Кесарію і віддавши листа намісникові, поставили і Павла перед ним.
34Коли намісник прочитав, то запитав, з якої він провінції, і довідавшись, що з Кілікії, сказав:
35«Я вислухаю тебе, як прийдуть твої обвинувачі». І звелів стерегти його в Преторії Ірода.