1Отже, я вирішив сам у собі, щоб не прийти знову до вас у смутку.
2Коли я засмучую вас, то хто потішить мене, як не той, хто засмучений мною?
3І я писав вам те саме, щоб коли я прийду, я не мав смутку від тих, за яких я мав би радіти, маючи певність за вас усіх, що моя радість — радість для всіх вас.
4Від великої скорботи і туги серця я писав вам з рясними сльозами не для того, щоб вас засмутити, а щоб ви пізнали любов, яку без міри я маю до вас.
5Коли ж хто і засмутив, то засмутив не мене, а частково, — щоб не сказати багато, — і всіх вас.
6Для такого досить цього покарання від багатьох,
7так що краще вам йому простити і втішити, щоб не поглинув Нього надмірний смуток.
8Тому прошу вас: виявіть до нього любов.
9Бо я для того й писав вам, щоб випробувати вас, чи в усьому ви слухняні.
10А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового,
11щоб сатана не заподіяв нам шкоди, бо нам відомі його наміри!
12Коли ж я прийшов у Троаду проповідувати Євангеліє Христове, де двері були відчинені мені Господом,
13я не мав спокою духу моєму, бо не знайшов там Тита, брата мого, але попрощавшись з ними, я пішов у Македонію.
14Але подяка Богові, Котрий постійно дає нам перемогу в Христі, і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас на всякому місці.
15Бо ми Христові пахощі Богові в тих, що спасаються, і гинуть.
16Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворний на життя. І хто здатний до цього.
17Бо ми не пошкоджуємо Слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі.