1На кінець. Не зведеш до зітління. Давида в память.
2Чи, отже, поправді праведно говорите? Чи судите праведно людські сини?
3Бо і в серці чините беззаконня на землі, ваші руки сплітають неправедність.
4Грішники стали відчужені від лона, заблукали від лона, заговорили неправду.
5Їхній гнів на подобу змії, наче глухого аспіда і того, що затикає свої уха,
6який не почує голосу тих, що зачаровують, а чарів того, що зачаровує мудрого.
7Бог розбив їхні зуби в їхніх устах, Господь розторощив ікла левів.
8Вони вважатимуться за ніщо, за воду, що пропливає. Він натягне свій лук, доки не послабнуть.
9Вони будуть знищені наче віск, що тане. Впав огонь і вони не побачили сонця.
10Раніше ніж ваше терня впізнає тернину, він пожере вас наче в гніві наче живих.
11Зрадіє праведний, коли побачить пімсту безбожних. Він помиє свої руки в крові грішного.
12І людина скаже: Отже, є плід для праведного, отже є Бог, що їх на землі судить.