1На кінець. На врозумлення синів Коре.
2Так як олень желає джерела вод, так хай надіється моя душа на тебе, Боже.
3Моя душа спрагнена живого Бога. Коли прийду і побачу лицем Бога?
4Мої слези стали моїм хлібом вдень і вночі коли мені кожного дня говорилося: Де є твій Бог?
5Це я згадав і вилив я в мені мою душу, бо перейду до місця подивугідного шатра, до дому Бога, з голосом радости і святковим шумом визнавання.
6Чому ти засмучена, душе, і чому мене тривожиш? Поклади надію на Бога, бо я визнаватимуся Йому. Бог мій - спасіння мого обличчя.
7В мені стривожилася моя душа. Через це згадаю тебе з землі Йордану і Ермоніма, з малої гори.
8Безодня прикликає безодню в голосі своїх порогів, всі твої висоти і твої хвилі найшли на мене.
9Під час дня Господь заповість своє милосердя, і вночі пісню у мені, молитву до Бога мого життя.
10Скажу Богові: Ти той, хто за мене заступається. Чому Ти мене забув? Чому я ходжу засмученим коли мене гнітить ворог?
11Коли мої кості ламалися мною гордили ті, що мене гнобили, коли вони мені кожного дня говорили: Де є твій Бог?
12Чому ти засмучена, душе, і чому мене тривожиш? Поклади надію на Бога, бо я Йому визнаватимуся. Бог мій - спасіння мого лиця.