1Він розповів їм притчу, як треба завжди молитися і не занепадати духом,
2кажучи: Був один суддя в якомусь місті, що Бога не боявся і людей не соромився.
3Була ж у тому місті вдова, що приходила до нього й казала: Захисти мене від мого супротивника.
4А він не хотів того досить тривалий час. Згодом сказав собі: Хоч і Бога не боюся, і людей не соромлюся,
5але через те, що мені докучає ця вдова, захищу її, щоб не приходила й не докучала мені.
6І мовив Господь: Слухайте, що каже неправедний суддя.
7Чи ж Бог не захистить своїх обранців, що кличуть до нього день і ніч, чи баритиметься до них?
8Кажу вам: оборонить їх негайно. Одначе Людський Син, як прийде, то чи знайде віру на землі?
9А для тих, що надіються на себе, ніби вони праведні і за ніщо мають інших, розповів цю притчу:
10Два чоловіки ввійшли до храму помолитися; один фарисей, а другий митник.
11Фарисей, ставши, отак собі молився: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди - грабіжники, несправедливі, перелюбники, або як оцей митник;
12пощу двічі на тиждень, даю десятини з усього, що надбаю.
13А митник, здалека стоячи, не смів навіть очей звести до неба, але бив себе в груди, кажучи: Боже, милосердний будь до мене, грішного.
14Кажу вам, що цей повернувся до своєї хати виправданий більше, ніж той; бо кожен, хто підноситься, - буде понижений; а хто себе понижує, - піднесений буде.
15Приносили ж до нього й немовлят, щоб до них доторкнувся; учні, побачивши, забороняли їм.
16А Ісус покликав їх та й каже: Пустіть, хай діти до мене приходять і не бороніть їм, бо Царство Боже - для них.
17Щиру правду кажу вам: хто не прийме Божого Царства, як дитина, той не ввійде до нього.
18І запитав його якийсь знатний, кажучи: Учителю добрий, що мені зробити, аби успадкувати вічне життя?
19Ісус же йому відповів: Чому звеш мене добрим? Ніхто не є добрий, тільки сам Бог.
20Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідчи неправдиво, шануй батька свого та матір [свою].
21Він же сказав: Усе це я виконував змолоду.
22Почувши це, Ісус сказав йому: Ще одного ти не зробив: усе, що маєш, продай і роздай бідним, - і матимеш скарб на небі; і йди за мною.
23Він же, почувши це, зажурився, бо був дуже багатий.
24Як побачив Ісус, що той зажурився, то сказав: Як нелегко багатим увійти до Божого Царства;
25бо легше верблюдові пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти до Божого Царства.
26Ті, що слухали, спитали: А хто ж тоді може врятуватися?
27Він же відказав: Неможливе для людей - можливе для Бога.
28І мовив Петро: Ось ми, лишивши своє, пішли за тобою.
29Він же сказав їм: Щиру правду кажу вам: що немає нікого, хто лишив хату, або батьків, або братів, або дружину, або дітей задля Божого Царства,
30і не одержував значно більше тепер, а в майбутньому - вічне життя.
31Узявши дванадцятьох, промовив до них: Ось ідемо до Єрусалима, і довершиться все, написане пророками про Людського Сина;
32бо він буде виданий поганам, буде висміяний, зневажений, обпльований;
33збичувавши, уб'ють його; але третього дня він воскресне.
34Але вони нічого з цього не зрозуміли; це слово було приховане від них - і не збагнули сказаного.
35Сталося так, що, коли наблизився він до Єрихона, якийсь сліпець сидів при дорозі й жебрав.
36Почувши юрбу, що проходила, запитав, що це.
37Йому відказали, що проходить Ісус Назарянин.
38Він закричав, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене!
39І ті, що йшли попереду, погрожували йому, щоб замовк, а він же ще дужче кричав: Сину Давидів, помилуй мене!
40Спинившись, Ісус наказав привести його до себе. Коли він наблизився, запитав його:
41Що хочеш, аби я для тебе зробив? Він же сказав: Господи, щоб мені повернувся зір.
42Ісус сказав йому: Стань видючий, твоя віра тебе врятувала.
43І враз прозрів і пішов за ним, прославляючи Бога. І весь народ, побачивши це, віддав хвалу Богові.