1І заповів Йосиф тому, що над його домом, кажучи: Наповніть мішки людей поживою, скільки лиш можуть підняти, і вкладіть гроші кожного при отворі мішка,
2і мою срібну чашу вкладіть в мішок молодшого і ціну за його пшеницю. Сталося ж за словами Йосифа, так як сказав.
3І ранок засвітав, чоловіки були відпущені, вони і їхні осли.
4Як же вийшли вони з міста, і не відійшли далеко, сказав Йосиф тому, що над його домом: Вставши, жени за чоловіками і дожени їх і скажеш їм: Чому то ви віддали зло за добро? Чому вкрали ви мою сріблу чашу?
5Чи вона не та, з якої мій пан пє? Він же ворожбою ворожить в ній. Зло ви вчинили, те що ви зробили.
6Знайшовши ж їх, сказав їм за цими словами.
7Вони ж сказали йому: Навіщо говорить пан такими словами? Хай не буде, щоб твої раби вчинили за цим словом.
8Якщо ж гроші, які ми знайшли в наших мішках, ми тобі повернули з Ханаанської землі, як же украдемо срібло чи золото з дому твого пана?
9У кого лиш з твоїх рабів знайдеться чаша, хай загине, і ми же будемо рабами нашого пана.
10Він же сказав: І тепер як кажете, так хай буде. У кого лиш знайдеться чаша, він буде моїм рабом, ви же будете чисті.
11І поспішилися і стягнули на землю кожний свій мішок, і відкрили кожний свій мішок.
12Шукав же, почавши від старшого, доки не прийшов до наймолодшого, і знайшов чашу в мішку Веніамина.
13І вони розірвали свою одіж, і поклали кожний свій мішок на свого осла, і повернулися до міста.
14Ввійшов же Юда і його брати до Йосифа, ще як він був там, і впали перед ним на землю.
15Сказав же їм Йосиф: Що це за діло, яке ви вчинили? Чи ви не знаєте, що ворожбитсвом ворожить чоловік такий як я?
16Сказав же Юда: Що відповімо панові, або що скажемо, або чим оправдаємося? Бо Бог знайшов неправедність твоїх рабів. Ось ми раби нашого пана, і ми, і той, у кого знайшлася чаша.
17Сказав же Йосиф: Хай не буде мені, щоб зробив я це слово; чоловік, у якого знайшлася чаша, він буде моїм рабом, же ви ідіть до вашого батька з спасінням.
18Приступивши ж до нього Юда, сказав: Благаю пане, хай заговорить твій раб слово перед тобою, і не прогнівайся на твого раба, бо ти є по Фараонові.
19Пане ти запитав твоїх рабів кажучи: Чи маєте батька, або брата?
20І ми сказали панові: Є у нас старий батько, і дитина старості, наймолодший у нього, і його брат помер, він же одним остався у своєї матері, батько ж полюбив його.
21Ти ж сказав твоїм рабам: Приведіть його до мене, і я подбаю за нього.
22І сказали ми панові: Не зможе дитина залишити батька, коли ж залишить батька, він помре.
23Ти ж сказав твоїм рабам: Якщо ваш молодший брат не прийде з вами, не додасьте ще побачити моє лице.
24Сталося ж, коли ми прийшли до твого раба а нашого батька, сповістили ми йому слова пана.
25Сказав же нам наш батько: Ідіть знову, купіть нам трохи поживи.
26Ми ж сказали: Не зможемо піти, але підемо хіба лиш як наш молодший брат іде з нами. Бо не зможемо побачити лице чоловіка, якщо молодший брат не є з нами.
27Сказав же до нас твій раб, наш батько: Ви знаєте, що двох мені породила жінка,
28і один пішов від мене, і ви сказали що: Звір зїв його, і я його більше не побачив і до тепер,
29отже, якщо візьмете і цього з перед мого лиця і притрапиться йому зло в дорозі, і зведете мою старість зі смутком до аду.
30Тепер, отже, якщо іду до твого раба, а нашого батька, і немає з нами дитини, а його душа привязана до його душі,
31і буде, коли він побачить, що з нами немає дитини, помре, і твої раби зведуть старість твого раба, а нашого батька, з болем до аду.
32Бо твій раб одержав дитину від батька, кажучи: Якщо не приведу його до тебе і поставлю його перед тобою, грішним буду перед батьком всі дні.
33Отже, тепер хай остане твій раб замість хлопця рабом панові. А дитина хай піде з братами.
34Бо як піду до батька, як з нами немає дитини? Хіба щоб побачив я зло, яке зустріне мого батька.