1А коли ми врятувалися, то довідалися, що острів зветься Мальта.
2Тубільці ж виявили нам надзвичайне милосердя, бо, запаливши вогонь, приймали нас усіх, бо був дощ і холод.
3Як Павло ж назбирав купу хмизу й поклав на вогонь, змія, виповзши з жару, вкусила його за руку.
4Коли ж тубільці побачили, що змія звисає з його руки, говорили один до одного: Певне, цей чоловік убивця, що йому, врятованому від моря, помста жити не дає.
5А він струснув змію у вогонь, не зазнав жодної шкоди.
6Вони ж сподівалися, що він спухне або вмить упаде мертвий. Як же довго того очікували і бачили, що нічого злого йому не було, змінили думку й казали, що він Бог.
7Навкруги ж того місця були володіння начальника острова, на ім'я Поплій, який, прийнявши нас, три дні ласкаво гостив.
8І сталося, що Попліїв батько хворів на пропасницю і на червінку; Павло, ввійшовши до нього і помолившись, поклав на нього руки й оздоровив його.
9Коли ж це трапилося, то й інші на острові, що мали недуги, приходили і оздоровлялися.
10І вони вшанували нас великими почестями, а як ми відпливали, давали все, чого було треба.
11А по трьох місяцях відпливли ми александрійським кораблем, присвяченим Діоскурам, що перезимував на острові.
12І допливши до Сиракуз, перебували ми там три дні.
13Звідти, відпливши, прибули до Регії. А по однім дні, як повіяв південний вітер, другого дня прибули ми до Потіол,
14де знайшли братів, а вони вмовили нас перебути з ними сім днів. І так ми прибули до Рима.
15А звідти брати, почувши про нас, вийшли нам назустріч аж до Апієвого торгу та Трьох корчем. Побачивши їх, Павло подякував Богові і посміливішав.
16Коли ж ми прийшли до Рима, [сотник передав в'язнів воєводі], а Павлові дозволено було перебувати окремо зі своїм сторожем, вояком.
17І сталося, що через три дні Павло скликав знатніших з юдеїв. Коли вони зійшлися, сказав їм: Мужі-брати, хоч я нічого не зробив проти народу або батьківських звичаїв, мене передано з Єрусалима в'язнем у руки римлян,
18які, розсудивши мою справу, хотіли відпустити, бо жодної смертельної провини не було в мені.
19Та юдеї противилися, тому я був змушений відкликатись до кесаря, але не для того, що я бажав народ мій у чомусь звинуватити.
20Тож із цієї причини попросив я вас побачити й порозмовляти, бо заради надії Ізраїлевої я обкутий цими кайданами.
21А вони відказали йому: Ми ані листа про тебе не одержали з Юдеї, ані жоден із братів, прийшовши, не сповістив і не сказав чогось злого про тебе.
22Просимо ж від тебе почути, що думаєш, бо про цю секту відомо нам, що їй скрізь чинять спротив.
23А в призначений день багато прийшло до нього в господу. Він від ранку аж до вечора говорив їм, свідкуючи про Боже Царство, переконував їх про Ісуса законом Мойсея і пророків.
24І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
25Коли ж не погодилися одні з одними і стали відходити, Павло сказав одне слово: Добре сказав Святий Дух через Ісаю - пророка до ваших батьків,
26кажучи: Іди до цього народу і скажи: Слухом почуєте, та не зрозумієте, оком дивитися будете, та не побачите.
27Бо серце цього народу загрубіло, й вухами тяжко чули, і свої очі примружили, щоб часом не побачили очима, і не почули ухами, і не зрозуміли серцем, і не навернулися, і я їх оздоровлю.
28Тож хай буде вам відомо, що це Боже спасіння послано до поган: і вони почують.
29[І як він це казав, відійшли юдеї, ведучи між собою велику суперечку].
30Перебував же він цілих два роки на власному утриманні і приймав усіх, що приходили до нього,
31проповідуючи Боже Царство і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною відвагою безборонно.