1Як же вирішено було, що ми маємо відпливти до Італії, передали Павла та деяких інших в'язнів сотникові августовського полку на ім'я Юлій.
2Зійшовши на адрамитський корабель, що мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3Наступного ж дня причалили ми до Сидона. Юлій ставився до Павла по-людському і дозволив піти до друзів, скористатися їхнім піклуванням.
4Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо вітри були супротивні. Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прийшли ми до Мира в Ликії.
5***
6І тут сотник, знайшовши александрійський корабель, що плив до Італії, посадив нас на нього.
7Повільно пливучи багато днів і насилу допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, перепливли ми повз Кріт коло Салмони.
8Ледве ж минаючи край, пристали до якогось місця, що зветься Добра Пристань, близько якого було місто Ласея.
9Як же минуло багато часу, і вже плавба стала небезпечною, бо й піст уже минув, Павло радив,
10кажучи їм: Мужі, бачу, що плавба не обійдеться без небезпеки і великої втрати не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
11Та сотник довіряв більше керманичеві і власникові судна, ніж тому, що казав Павло.
12Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоб, як можна, дістатися до Финіки, і перезимувати в крітській пристані, неприступній західним вітрам з півдня та з півночі.
13А як повіяв південний вітер, то подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Кріту.
14Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, що зветься евракилон.
15Коли підхопило корабель і він не міг протистояти вітрові, ми понеслися, гнані вітром.
16Підпливши до якогось острова, що зветься Кавда, насилу змогли ми втримати корабель,
17якого ми витягли і дібрали допоміжних засобів, обв'язуючи корабель. Боячись же, щоб не попасти в Сирт, спустили вітрило і пливли так.
18На другий же день, як дуже нас кидала буря, ми почали викидати вантаж,
19а третього дня власноруч повикидали корабельне знаряддя.
20Оскільки багато днів не з'являлися ні сонце, ні зорі, і буря ж немала налягала, ми цілком втратили надію на порятунок.
21А як довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: Треба було, о мужі, слухати мене й не відпливати від Кріту, - і обминули були ці лиха та втрати.
22А тепер благаю вас бадьоритись, бо не згине душа жодного з вас, хіба що корабель.
23Бо став переді мною цієї ночі ангел Бога, якому я належу і якому служу,
24кажучи: Не бійся, Павле. Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, що пливуть з тобою.
25Тому бадьорітеся, мужі. Бо вірую Богові, що станеться так, як мені було сказано.
26Ми мусимо дійти до якогось острова.
27А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріятиці, опівночі здогадалися моряки, що наближаються до якоїсь землі.
28І закинувши мірило, знайшли, що було двадцять сажнів; пройшовши ж трохи і знову закинувши, знайшли, що було п'ятнадцять сажнів.
29А боячись, щоб якось не натрапити на скелясті місця, вкинули чотири кітви з носа корабля і молилися, щоб настав день.
30А коли моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть кітви закинути,
31Павло сказав сотникові й воякам: Якщо вони не залишаться в кораблі, ви не зможете врятуватися.
32Тоді вояки перерізали мотузи човна і дали йому впасти.
33Коли почало розвиднятися, Павло благав усіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви без їжі чекаєте, лишаєтесь, нічого не ївши.
34Тому благаю вас узяти їжу, бо це на ваш рятунок. Жодному з вас волосина з голови не впаде.
35Сказавши ж це і взявши хліб, подякував Богові перед усіма і, переломивши, почав їсти.
36Тоді підбадьорилися всі і стали їжу приймати.
37Було ж нас у кораблі всіх душ двісті сімдесят шість.
38Наситившись їжею, полегшили корабель, викидаючи збіжжя в море.
39А коли настав день, не пізнали землі, а побачили якусь затоку, що мала пісок, до якого й хотіли, якщо можливо, причалити кораблем.
40І піднявши кітви, повкидали в море, заразом розв'язали мотузки в стерна і, піднявши мале вітрило, як подував вітер, попрямували до берега.
41Наскочивши ж на мілину, застряг корабель, ніс же запоровся і став нерухомий, а корму розбивала навала хвиль.
42Вояки ж радили, щоб в'язнів повбивати, аби ніхто не поплив і не втік.
43Сотник же, бажаючи зберегти Павла, стримав їх від того наміру і наказав тим, що можуть плавати, першими скакати й виходити на берег,
44а інші - хто на дошках, хто на будь-чому з корабля. І так сталося, що всі врятувалися на землю.