Acts 27
1 Як же вирішено було, що ми маємо відпливти до Італії, передали Павла та деяких інших в'язнів сотникові августовського полку на ім'я Юлій.
2 Зійшовши на адрамитський корабель, що мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
3 Наступного ж дня причалили ми до Сидона. Юлій ставився до Павла по-людському і дозволив піти до друзів, скористатися їхнім піклуванням.
4 Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо вітри були супротивні. Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прийшли ми до Мира в Ликії.
5 ***
6 І тут сотник, знайшовши александрійський корабель, що плив до Італії, посадив нас на нього.
7 Повільно пливучи багато днів і насилу допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, перепливли ми повз Кріт коло Салмони.
8 Ледве ж минаючи край, пристали до якогось місця, що зветься Добра Пристань, близько якого було місто Ласея.
9 Як же минуло багато часу, і вже плавба стала небезпечною, бо й піст уже минув, Павло радив,
10 кажучи їм: Мужі, бачу, що плавба не обійдеться без небезпеки і великої втрати не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
11 Та сотник довіряв більше керманичеві і власникові судна, ніж тому, що казав Павло.
12 Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоб, як можна, дістатися до Финіки, і перезимувати в крітській пристані, неприступній західним вітрам з півдня та з півночі.
13 А як повіяв південний вітер, то подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Кріту.
14 Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, що зветься евракилон.
15 Коли підхопило корабель і він не міг протистояти вітрові, ми понеслися, гнані вітром.
16 Підпливши до якогось острова, що зветься Кавда, насилу змогли ми втримати корабель,
17 якого ми витягли і дібрали допоміжних засобів, обв'язуючи корабель. Боячись же, щоб не попасти в Сирт, спустили вітрило і пливли так.
18 На другий же день, як дуже нас кидала буря, ми почали викидати вантаж,
19 а третього дня власноруч повикидали корабельне знаряддя.
20 Оскільки багато днів не з'являлися ні сонце, ні зорі, і буря ж немала налягала, ми цілком втратили надію на порятунок.
21 А як довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: Треба було, о мужі, слухати мене й не відпливати від Кріту, - і обминули були ці лиха та втрати.
22 А тепер благаю вас бадьоритись, бо не згине душа жодного з вас, хіба що корабель.
23 Бо став переді мною цієї ночі ангел Бога, якому я належу і якому служу,
24 кажучи: Не бійся, Павле. Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, що пливуть з тобою.
25 Тому бадьорітеся, мужі. Бо вірую Богові, що станеться так, як мені було сказано.
26 Ми мусимо дійти до якогось острова.
27 А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріятиці, опівночі здогадалися моряки, що наближаються до якоїсь землі.
28 І закинувши мірило, знайшли, що було двадцять сажнів; пройшовши ж трохи і знову закинувши, знайшли, що було п'ятнадцять сажнів.
29 А боячись, щоб якось не натрапити на скелясті місця, вкинули чотири кітви з носа корабля і молилися, щоб настав день.
30 А коли моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть кітви закинути,
31 Павло сказав сотникові й воякам: Якщо вони не залишаться в кораблі, ви не зможете врятуватися.
32 Тоді вояки перерізали мотузи човна і дали йому впасти.
33 Коли почало розвиднятися, Павло благав усіх прийняти їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви без їжі чекаєте, лишаєтесь, нічого не ївши.
34 Тому благаю вас узяти їжу, бо це на ваш рятунок. Жодному з вас волосина з голови не впаде.
35 Сказавши ж це і взявши хліб, подякував Богові перед усіма і, переломивши, почав їсти.
36 Тоді підбадьорилися всі і стали їжу приймати.
37 Було ж нас у кораблі всіх душ двісті сімдесят шість.
38 Наситившись їжею, полегшили корабель, викидаючи збіжжя в море.
39 А коли настав день, не пізнали землі, а побачили якусь затоку, що мала пісок, до якого й хотіли, якщо можливо, причалити кораблем.
40 І піднявши кітви, повкидали в море, заразом розв'язали мотузки в стерна і, піднявши мале вітрило, як подував вітер, попрямували до берега.
41 Наскочивши ж на мілину, застряг корабель, ніс же запоровся і став нерухомий, а корму розбивала навала хвиль.
42 Вояки ж радили, щоб в'язнів повбивати, аби ніхто не поплив і не втік.
43 Сотник же, бажаючи зберегти Павла, стримав їх від того наміру і наказав тим, що можуть плавати, першими скакати й виходити на берег,
44 а інші - хто на дошках, хто на будь-чому з корабля. І так сталося, що всі врятувалися на землю.