1Прийшов же він до Дервії і Лістри. І ось був тут якийсь учень на ім'я Тимотей, син жінки, наверненої юдейки, а батька грека.
2Добре свідчили про нього ті брати, що були в Лістрі та в Іконії.
3Павло забажав, щоб він ішов з ним, і, взявши, обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був греком.
4Коли переходили міста, передавали їм зберігати постанови, які видали в Єрусалимі апостоли і старші.
5Церкви ж зміцнювалися на вірі й зростали числом щодня.
6Пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм провіщати слово в Азії;
7дійшовши ж до Мисії, намагалися піти до Витинії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
8Перейшовши Мисію, прибули до Троади.
9І вночі з'явилося видіння Павлові. Якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, кажучи: Прийди до Македонії, допоможи нам.
10Як побачив він те видіння, враз постарались ми піти до Македонії, збагнувши, що Бог покликав нас благовістити їм.
11Відпливши з Троади, прибули ми до Самотракії, а другого дня до Неаполя,
12звідти і до Филип, що є місто-колонія, перша частина Македонії. В тім місті перебували ми кілька днів.
13А в суботу вийшли за браму до річки, де за звичаєм, було молитовне місце, і, посідавши, говорили до жінок, що зібралися.
14І слухала одна жінка, на ім'я Лідія, продавець кармазину з міста Тіятира, що шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, щоб сприймати те, що казав Павло.
15Як охрестилася вона та її дім, то благала, кажучи: Якщо ви вважали мене за вірну Господеві, то прийдіть до моєї оселі й живіть! І змусила нас.
16І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас якась рабиня, що мала дух віщуна, яка, віщуючи, давала великий прибуток своїм господарям.
17Вона йшла слідом за Павлом та за нами і кричала, кажучи: Ці люди - це раби Бога Всевишнього, які провіщають вам шлях спасіння.
18Вона робила це багато днів. Надокучило ж [це] Павлові, і, обернувшись, він сказав духові: Наказую тобі ім'ям Ісуса Христа - вийди з неї. І вийшов тієї години.
19Її пани, побачивши, що пропала надія їхнього заробітку, взявши Павла та Силу, притягли на ринок до князів,
20і, повівши їх до воєвод, сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто
21і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати ані виконувати.
22І збіглася юрба проти них, і воєводи, роздерши їхній одяг, наказали бити їх палицями.
23І завдавши їм багато ран, кинули до в'язниці, наказавши в'язничному сторожеві пильно їх стерегти.
24Він, діставши такий наказ, кинув їх до внутрішньої в'язниці і забив їхні ноги в колоди.
25Опівночі Павло й Сила, молячись, прославляли Бога, а в'язні слухали їх.
26Раптом стався великий землетрус, аж порушилась основа в'язниці, відчинилися враз усі двері, і з усіх кайдани поспадали.
27А коли прокинувся сторож темниці й побачив, що двері в'язниці відчинено, витяг меча й хотів себе вбити, думаючи, що в'язні повтікали.
28Павло ж закричав гучним голосом, кажучи: Не роби собі ніякого зла, бо всі ми ось тут.
29Попросивши світла, той ускочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили
30і, вивівши їх геть, спитав: Добродії, що мені треба робити, аби спастися?
31Вони відказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа і] спасешся ти і твій дім.
32І говорили йому Господнє слово і всім, що в його оселі.
33І, забравши їх тієї години ночі, обмив їм рани, і тут же охрестився сам і вся його родина.
34А ввівши їх до оселі, поставив частування і радів з усім домом своїм, що ввірував у Бога.
35Коли настав день, послали воєводи паличників, кажучи: Відпусти тих людей.
36А темничний сторож переказав ці слова Павлові, що послали воєводи, аби вас відпустити. Тож вийдіть тепер та йдіть з миром.
37А Павло відказав їм: Прилюдно побивши нас, римлян, незасуджених людей посадили до в'язниці, а тепер таємно нас виводять? Ні ж бо, хай самі прийдуть та й виведуть нас.
38Паличники сповістили воєводам ці слова. Ті налякалися, почувши, що вони римляни,
39прийшли й ублагали їх, а вивівши, благали, щоб пішли з міста.
40Як вийшли з в'язниці, прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх] та й пішли.