1Я вирішив собі не приходити до вас знову із смутком.
2Бо коли я роблю вам прикрість, то хто потішить мене, окрім того, хто зазнає від мене прикрости?
3Це саме я писав [вам], щоб, коли прийду, не мав смутку [за смутком] від тих, від кого належить мені радість мати, бо я переконаний щодо вас, що моя радість - вона є для всіх вас.
4З великим сумом і сердечною тугою писав я вам, обливаючись слізьми, не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали любов, якої маю до вас надміру.
5Якщо ж хтось засмутив, то не мене засмутив, але частково, - щоб не перебільшити, - всіх вас.
6Такому досить тієї кари, що від більшости.
7Отож, краще вам йому вибачити і втішити, щоб часом його не охопив великий смуток.
8Тому прошу вас виявити до нього любов.
9Утім, для того я й писав, щоб пізнати вашу досвідченість, чи ви є слухняні в усьому.
10Бо кому ви прощаєте щось, - тому і я: бо коли я щось простив кому, то простив задля вас перед обличчя Христа, -
11щоб нас не перехитрив сатана, бо його задуми нам добре відомі.
12Прийшовши ж до Троади звіщати благу Христову вістку, хоч мені й були відчинені двері в Господі,
13не мав я спокою мого духа, бо не знайшов там мого брата Тита; попрощавшись із ними, рушив я до Македонії.
14Богові ж подяка, який завжди прославляє нас у Христі і виявляє через нас духмяність свого розуму на кожному місці.
15Бо для Бога ми є ніжними пахощами Христа між тими, що спасаються, і між тими, що гинуть.
16Отже, для одних пахощі смерти - на смерть, для інших - пахощі життя - на життя. І хто на це здатний?
17Бо ми не є такими, як численні люди, що торгують Божим словом, але ми проповідуємо від щирости - від Бога, перед Богом, у Христі.