1«Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила.
2Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі?
3О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене?
4Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору.
5Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть.
6Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі.
7В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються.
8Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника.
9Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу.
10Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами!
11Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця
12з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько.
13Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль.
14Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати!
15Де ж тут моя надія? | І щастя моє. - хто його бачив?
16Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»