1Заговорив Іов і мовив:
2«Чув я багато вже такого, | гіркі з вас усіх утішителі!
3Чи буде край словам на вітер? | Яка біда спонукує тебе відповідати?
4Я теж базікав би, як ви, | якби ви були на моєму місці. | Я б теж засипав вас словами, | кивав над вами б головою
5та додавав би вам відваги моїми устами | й не перестав би рухати губами.
6Та чи я говорю - не притихає біль мій, | чи мовчу - він мене не покидає.
7Ось і тепер виснажив мене завидющий, | уся його ватага мені допікає.
8Він устає свідком проти мене, | кидає мені ввічі клеветою.
9Гнів його рве й лютує проти мене, | він скрегоче на мене зубами. | Противники мої очима блискають на мене,
10роззявили на мене свою пащу, | у з.іевазі б'ють мене по щоках, | зібравшися на мене разом.
11Бог видав мене нечестивцям, | у руки безбожникам мене кинув.
12Я був щасливий, та він струсив мене, | схопив мене за шию і розбив на кавалки, | прицілом собі мене поставив.
13Стріли його мене навколо оточили, | він прошиває моє нутро без пощади, | він жовч мою на землю розливає.
14Він пробиває в мені пролом за проломом, | мов велетень, кидається на мене.
15Веретище я зшив собі на шкіру, | й обличчя своє занурив у порох.
16Вид мій почервонів від плачу, | на віях моїх тінь смерти, -
17хоч і нема в руках у мене насильства, | і хоч молитва моя чиста!
18Земле, не закривай моєї крови,| і хай не буде місця для мого крику.
19Тепер також на небі є у мене свідок, | мій оборонець на висотах.
20Думки мої глибокі - мої оборонці, | і око моє ллє до Бога сльози.
21О, якби чоловік міг правуватись з Богом, | як людський син із своїм ближнім!
22Іще бо кілька літ, що прийдуть, | і я піду в дорогу, з якої не повернуся.»