Acts 16
1 Прийшов він у Дервію і Лістру, і ось там був один учень на ім’я Тимофій, мати якого була віруючою іудейкою, а батько — елліном,
2 і який мав добре свідчення від братів у Лістрі й Іконії.
3 Його Павло захотів узяти з собою і, взявши, обрізав його ради іудеїв, що були в тих місцях, бо всі вони знали його батька, що він був елліном.
4 Коли ж вони проходили по містах, то передавали віруючим виконувати постанови, ухвалені апостолами й пресвітерами в Єрусалимі.
5 І церкви зміцнювались у вірі і щодня зростали числом.
6 Пройшовши через Фрігію і Галатійську землю, вони були не допущені Святим Духом говорити слово в Асії.
7 Прийшовши в Місію, вони намагалися піти у Віфінію, та Дух не допустив їх.
8 Минувши ж Місію, вони прийшли в Троаду.
9 І з’явилося Павлові вночі видіння: стояв якийсь чоловік-македóнянин і благав його: Прийди в Македонію і допоможи нам!
10 Коли ж він побачив це видіння, ми відразу вирішили піти в Македонію, прийшовши до висновку, що Господь покликав нас проповідувати Євангеліє їм.
11 Тож, відпливши з Троади, ми прямим курсом припливли в Самофракію, наступного дня — в Неаполь,
12 а звідти — у Филиппи; це головне місто в тій частині Македонії, колонія. У цьому місті ми знаходилися декілька днів.
13 У суботній день ми вийшли за місто до річки, де за звичаєм було місце молитви, і, сівши, стали говорити із зібраними там жінками.
14 І одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця багряниці з міста Фіатіри, яка шанувала Бога, слухала. Їй Господь відкрив серце уважно слухати те, що говорив Павло.
15 Коли ж охрестилась вона і її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і залиштесь у мене. І вона змусила нас.
16 Одного разу, коли ми йшли на місце молитви, зустріла нас одна служниця, одержима віщунським духом, яка віщуванням приносила своїм господарям великий дохід.
17 Вона, пішовши слідом за Павлом і нами, стала кричати: Ці люди — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам шлях спасіння!
18 Це вона робила багато днів. Павло ж, обурившись, обернувся і сказав духу: Наказую тобі іменем Ісуса Христа вийти з неї! І в ту ж мить дух вийшов.
19 Її ж господарі, побачивши, що зникла надія на їхній дохід, схопили Павла й Силу, і потягли на площу до правителів.
20 І, привівши їх до воєвод, сказали: Ці люди, будучи іудеями, тривожать наше місто
21 і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не можна приймати, ані дотримуватися.
22 І народ також повстав проти них, і воєводи, зірвавши з них одяг, наказали бити їх палками.
23 І, завдавши їм багато ударів, посадили їх у в’язницю, наказавши в’язничному сторожу пильно стерегти їх.
24 Той, отримавши такий наказ, посадив їх у внутрішню в’язницю, а їхні ноги забив у колоду.
25 Близько півночі Павло й Сила молились і співали Богу хвалу; в’язні ж слухали їх.
26 Раптом стався великий землетрус, так що затряслися підвалини в’язниці; і відразу відчинились усі двері, і з усіх спали кайдани.
27 В'язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, витягнув меч і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні втекли.
28 Та Павло вигукнув гучним голосом: Не роби собі ніякої шкоди, бо всі ми тут!
29 Той попросив світла, вбіг, і в тремтінні упав перед Павлом і Силою,
30 і, вивівши їх назовні, сказав: Панове, що мені треба робити, щоб спастися?
31 Вони сказали: Увіруй у Господа Ісуса Христа — і спасешся ти і твій дім!
32 І проповідали слово Господнє йому і всім, що були в його домі.
33 І він, узявши їх у той же час ночі, обмив рани від ударів і відразу охрестився сам і всі його домашні.
34 І, привівши їх у свій дім, подав їм їжу і зрадів з усім домом, що увірував у Бога.
35 Коли настав день, воєводи послали приставів сказати: Звільни цих людей.
36 В’язничний сторож переказав ці слова Павлу: Воєводи послали, щоб звільнити вас. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.
37 Та Павло сказав їм: Нас, римських громадян, привселюдно без суду побили і посадили у в’язницю, а тепер нас тайкома випускають? Ні! Хай самі прийдуть і виведуть нас.
38 При́стави переказали ці слова воєводам, і ті злякалися, почувши, що вони римські громадяни.
39 І, прийшовши, вмовили їх і, вивівши, попросили піти з міста.
40 Вони ж, вийшовши з в’язниці, пішли до Лідії, і, побачившись із братами, підбадьорили їх, і пішли.