1Сталося так, що в суботу Він ішов через засіяні лани, і Його учні зривали колосся та, розтираючи руками, їли.
2А деякі фарисеї запитали: Чому робите те, чого не годиться [робити] в суботу?
3У відповідь Ісус сказав їм: Хіба ви не читали про те, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, хто був з ним?
4Як увійшов він до Божого дому, то взяв хліби покладання, яких не годиться їсти, хіба тільки самим священикам; він сам їв і дав тим, котрі були з ним?
5І додав: Син Людський є Володарем [і] суботи!
6І сталося іншої суботи, коли ввійшов Він до синагоги й навчав, був там чоловік, який мав суху праву руку.
7Книжники й фарисеї стежили, чи в суботу Він буде оздоровляти, аби знайти звинувачення проти Нього.
8А Він знав їхні думки й сказав чоловікові, який мав суху руку: Підведися і стань посередині. Той підвівся і став.
9Ісус же промовив до них: Запитаю вас: що годиться в суботу — добро робити чи зло робити, душу спасти чи погубити?
10Поглянувши на них усіх, сказав йому: Простягни свою руку! Той зробив, і рука його стала [здоровою, як і друга].
11А вони сповнилися люттю і змовлялися один з одним, що ж зробити з Ісусом.
12Сталося тими днями, що Він вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога.
13А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами:
14Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Филипа й Вартоломія,
15Матвія і Хому, Якова Алфеєвого й Симона, званого Зилотом,
16Юду Якового та Юду Іскаріотського, який став зрадником.
17Зійшовши, Він став з ними на рівному місці; також була велика юрба Його учнів та безліч народу з усієї Юдеї і Єрусалима, і з приморського Тира й Сидона,
18які посходилися послухати Його й зцілитися від своїх недуг, а також ті, хто страждав від нечистих духів, — і оздоровлялися.
19І кожний з натовпу намагався доторкнутися до Нього, бо з Нього виходила сила й оздоровляла всіх.
20А Він, поглянувши на Своїх учнів, почав говорити: Блаженні вбогі, бо ваше є Царство Боже.
21Блаженні голодні тепер, тому що ви насититеся. Блаженні ви, котрі плачете тепер, бо ви втішитеся.
22Блаженні ви, коли люди ненавидітимуть вас, коли відлучать вас і ганьбитимуть, коли знеславлять ваше ім’я через Сина Людського.
23Радійте того дня і веселіться, бо ось нагорода ваша велика на небі, адже так само чинили пророкам їхні батьки.
24Та горе вам, багатії, бо ви вже маєте вашу втіху.
25Горе вам, ситим тепер, тому що будете голодні. Горе вам, котрі смієтеся тепер, бо ви будете ридати і плакати.
26Горе, коли будуть хвалити вас усі люди, адже так само робили з лжепророками їхні батьки.
27Але вам, хто слухає, кажу: Любіть ворогів ваших; добро робіть тим, які ненавидять вас;
28благословляйте тих, які проклинають вас; моліться за тих, які кривдять вас.
29Тому, хто б’є тебе по щоці, підстав і другу, а від того, хто забирає в тебе одяг, не борони й сорочки.
30Кожному, хто просить у тебе, — дай, а від того, хто забирає твоє, — не домагайся.
31Як хочете, щоби чинили вам люди, — чиніть [і ви] їм так само.
32А коли любите тих, хто любить вас, то яка вам благодать? Адже й грішники люблять тих, які їх люблять.
33І коли добро чините тим, хто вам робить добро, яка вам благодать? Адже й грішники те саме чинять.
34Коли позичаєте тим, від яких сподіваєтесь одержати, яка вам благодать? Грішники також позичають грішникам, щоб одержати стільки ж.
35Тож любіть ворогів своїх, робіть добро, позичайте, нічого не очікуючи, — і буде вам велика нагорода: ви будете синами Всевишнього, тому що Він є добрий і до невдячних, і до злих.
36Будьте милосердними, як і ваш Отець милосердний.
37Також не судіть — і не будете суджені; не осуджуйте, щоб не бути осудженими. Прощайте — і проститься вам;
38давайте — і дасться вам; міру добру, натоптану, струснуту й переповнену дадуть вам у поділ. Бо якою мірою ви міряєте, такою ж відміряється вам.
39І Він розповів їм притчу: Чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму?
40Учень не вищий за вчителя, але, вдосконалившись, кожний стане, як його вчитель.
41Чому бачиш скалку, яка в оці брата твого, а колоди, яка у твоєму оці, не помічаєш?
42[Або] як можеш сказати братові своєму: Брате, дозволь я вийму скалку з твого ока! — а не бачиш тієї колоди, яка у твоєму оці? Лицеміре, вийми спочатку колоду з власного ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.
43Адже немає доброго дерева, яке родило б поганий плід, ані поганого дерева, яке родило би добрий плід.
44Бо кожне дерево пізнається зі свого плоду; з терену не збирають смокви, а з глоду не збирають винограду.
45Добра людина з доброго скарбу [свого] серця виносить добро, а погана — зі злого [скарбу свого серця] виносить зло, бо чим переповнене серце, те промовляють уста!
46Чому Мене кличете: Господи, Господи! — а не робите того, що Я кажу?
47Кожний, хто приходить до Мене і слухає слово Моє та виконує його, — скажу вам, до кого він подібний:
48він подібний до людини, яка будує дім, котра викопала, поглибила і поклала основу на скелі; коли сталася повінь, підступила ріка до цього дому, та не змогла зрушити його, бо він був добре збудований.
49А той, хто почув і не виконав, подібний до людини, яка збудувала дім на землі — без основи. І підступила до нього ріка, дім відразу завалився, — велика стала з нього руїна!