1Коли Він закінчив усі Свої слова до людей, які слухали Його, то пішов у Капернаум.
2Раб одного сотника, яким той дорожив, тяжко занедужав і вмирав.
3Коли почув про Ісуса, послав до Нього юдейських старших, благаючи, щоби прийшов і врятував його раба.
4Прийшовши до Ісуса, вони благали Його ревно, кажучи: Він гідний того, щоб Ти йому це зробив,
5бо любить наш народ і синагогу нам збудував.
6Ісус пішов з ними. Коли вже був недалеко від дому, сотник послав [до Нього] друзів, щоб сказали йому: Господи, не трудися, бо я не достойний, щоб Ти зайшов під мій дах;
7тому я не вважав себе гідним прийти до Тебе. Але скажи слово — і видужає мій слуга.
8Адже і я людина підвладна, і воїнів маю підлеглих; кажу одному: Іди, — і він іде, а іншому: Прийди, — і він приходить, а рабові своєму: Зроби це, — і він робить.
9Почувши це, Ісус здивувався і, обернувшись до натовпу, який ішов за Ним, промовив: Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої віри!
10Коли посланці повернулися додому, знайшли [хворого] раба здоровим.
11Після цього Він пішов до міста, яке зветься Наїн. І сталося, що з Ним ішли [численні] Його учні та багато людей.
12Коли Він наблизився до міської брами, виносили мертвого — єдиного сина в матері, яка була вдовою; було з нею багато людей з міста.
13Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: Не плач!
14Підійшовши, Він доторкнувся до мар; ті, які несли, стали. І Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань!
15Мертвий підвівся і почав говорити. Тож Ісус віддав його матері.
16А всіх охопив страх. І вони прославляли Бога, кажучи: Великий пророк з’явився між нами, і Бог відвідав Свій народ!
17І розійшлася ця мова про Нього по всій Юдеї та по всій країні.
18І сповістили Івана його учні про все це. Тож покликавши двох зі своїх учнів, Іван
19послав їх до Господа запитати: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати на іншого?
20Прийшовши до Нього, мужі сказали: Іван Хреститель послав нас до Тебе запитати, чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати на іншого?
21Саме тоді Він оздоровив багатьох від недуг та мук і від злих духів, і багатьом сліпим повернув зір.
22Тож Він сказав їм у відповідь: Ідіть і сповістіть Іванові, що ви побачили й почули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Євангеліє;
23блаженний той, хто через Мене не спокуситься!
24А коли Іванові посланці відійшли, Він почав говорити про Івана до натовпу: На що ви ходили дивитися в пустелю? На колиханий вітром очерет?
25То на що ж ви ходили дивитися? Може, на людину, вдягнену в м’які шати? Але ті, котрі одягаються пишно та розкішно, живуть у царських палацах.
26На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, — навіть більше, ніж на пророка!
27Він той, про кого написано: Ось Я посилаю ангела Мого перед обличчя Твоє, який приготує Твою дорогу перед Тобою!
28Кажу вам, що з-поміж народжених від жінок немає більшого від Івана, але найменший у Царстві Божому більший за нього!
29Весь народ і митники, почувши, визнали правоту Бога й охрестилися Івановим хрещенням,
30а фарисеї та законники відкинули задум Божий для них — не були хрещені ним.
31Тож з ким порівняю людей цього роду? До кого вони подібні?
32Подібні вони до дітей, які сидять на майданах і гукають одне одному, кажучи: Ми вам грали, а ви не танцювали; ми голосили, а ви не плакали!
33Прийшов Іван Хреститель, який не їсть хліба і не п’є вина, а ви кажете: Він біса має.
34Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, а ви кажете: Цей Чоловік ненажера і п’яниця, приятель митників і грішників.
35Тож виправдалася мудрість усіма своїми дітьми.
36Один із фарисеїв просив Його, щоб Він поїв з ним. Увійшовши до дому фарисея, Він сів до столу.
37А жінка, яка була в місті, грішниця, довідавшись, що Він сидить при столі в домі фарисея, принесла в алебастровій посудині миро;
38вона ззаду припала до Його ніг і, плачучи, почала обмивати Його ноги слізьми та обтирати волоссям своєї голови, і цілувала Його ноги та мастила миром.
39Побачивши це, фарисей, котрий запросив Його, міркував собі й казав: Коли б Він був пророком, то знав би, хто і яка ця жінка, яка доторкається до Нього, — що вона грішниця!
40Ісус у відповідь промовив до нього: Симоне, маю тобі щось сказати. А той промовив: Кажи, Учителю!
41Були в одного лихваря два боржники: один був винен п’ятсот динаріїв, а другий — п’ятдесят.
42Оскільки вони не могли віддати, то обом подарував. Отже, котрий з них більше любитиме його?
43У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І Він сказав йому: Правильно ти розсудив.
44Обернувшись до жінки, Він сказав Симонові: Чи ти бачиш цю жінку? Я ввійшов до твого дому, а ти води на Мої ноги не дав, а вона слізьми полила Мені ноги й волоссям своїм обтерла.
45Поцілунку Мені ти не дав, а вона, відколи ввійшов Я, не перестає цілувати Мої ноги.
46Голови Моєї ти олією не намастив, а вона миром намастила Мої ноги.
47Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить!
48А до неї Він промовив: Прощаються твої гріхи!
49Ті, хто сидів при столі, почали міркувати собі: Хто ж Він, що й гріхи прощає?
50Він же сказав жінці: Твоя віра спасла тебе; іди в мирі!