1Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї,
2обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.
3Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.
4Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.
5А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники;
6і Анна — первосвященик, і Каяфа, і Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;
7поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?
8Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!
9Якщо нас нині допитують про добрий учинок хворій людині, як вона одужала,
10то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.
11Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, — камінь, що став наріжним.
12І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!
13Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.
14І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.
15Наказавши їм вийти із синедріону, вони радилися між собою,
16кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, — і не можемо того заперечувати.
17Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!
18І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.
19А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?
20Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!
21Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, — через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
23Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.
24Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо і землю, море й усе, що в них!
25Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, і народи задумали марноту?
26Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!
27Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, — Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,
28аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.
29Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово.
30Коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!
31І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, і всі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.
32Усі ті, які повірили, мали одне серце і душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.
33Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.
34Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого
35і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.
36Так Йосиф, прозваний апостолами Варнавою, — що в перекладі означає «син потіхи», — левіт, родом з Кіпру,
37мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.