1Тоді приходять до Ісуса єрусалимські книжники і фарисеї, і кажуть:
2Нащо учні Твої нехтують настановами старших? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.
3А Він сказав їм у відповідь: Навіщо й ви нехтуєте заповідями Божими заради звичаїв ваших?
4Адже Бог заповідав: Шануй батька і матір; і той, що проклинає батька чи матір, смертю нехай помре.
5А ви запевняєте: Якщо хтось скаже батькові чи матері: Дар Богові є те, чим я міг би допомогти вам,
6Той в жодному разі не шанує батька свого чи матір свою; таким чином ви усунули Заповідь Божу звичаями вашими.
7Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
8Наближаються до Мене ці люди устами своїми і шанують Мене язиком; а серце їхнє задалеко від Мене;
9Але марно шанують Мене, коли навчають наук, – заповідей людських.
10І Він покликав народ, і сказав їм: Слухайте і розумійте!
11Не те, що входить в уста, опоганює людину; але те, що виходить з уст, опоганює людину.
12Тоді учні Його наблизилися і сказали Йому: Чи відаєш Ти, що фарисеї почули слово це і спокусилися?
13А Він сказав у відповідь: Усіляка рослина, котру не Батько Мій Небесний посадив, викоріниться.
14Залишіть їх, вони сліпі вожді сліпих; а якщо сліпий веде сліпого, то обидва впадуть до ями.
15А Петро відповідав і сказав Йому: Поясни нам притчу оцю.
16Ісус сказав: Невже навіть ви ще не розумієте?
17Навіть досі ви не розумієте, що все, що входить у вуста, проходить у черево і викидається геть?
18А те, що виходить з уст, – з серця виходить; саме це опоганює людину.
19Бо з серця виходять лихі наміри, убивства, перелюб, людська пристрасть, крадіжки, неправдиві свідчення, обмова:
20Все це споганює людину; а їсти невмитими руками – не опоганює людини.
21І коли вийшов звідти, Ісус рушив до країв тирських і сидонських.
22І ось, жінка одна, ханаанка, що вийшла з тих самих країв, кричала Йому: Помилуй мене, Господе, сину Давидів! Доня моя жорстоко біснується.
23Але Він не відповідав їй жодним словом. І учні Його наблизилися й просили Його: Відпусти її, тому що волає за нами.
24А Він сказав їм у відповідь: Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого.
25А вона підійшла, вклонилася Йому і сказала: Господе, поможи мені!
26А Він сказав у відповідь: Не добре забрати хліб у дітей і кинути псам.
27Вона сказала: Так, Господе! Але навіть пси їдять крихти, котрі падають зі столу господарів їхніх.
28Тоді Ісус відповів їй і сказав: О, жінко! Велика віра твоя; нехай же буде тобі за бажанням твоїм. І уздоровилася донька її тієї ж миті.
29Звідси Ісус знову рушив до моря Галілейського, відтак зійшов на гору і присів там.
30І наблизилася до Нього безліч народу, і серед них багато кульгавих, сліпих і німих, калік й інших чимало, і штовхали їх до ніг Ісусових; і він уздоровлював їх;
31Аж так, що народ дивувався, як бачив німих, що заговорили, калік – здоровими, кульгавих, що вже не мали цієї вади, і сліпих, що були вже зрячими; і прославляв Бога Ізраїлевого.
32А Ісус прикликав учнів Своїх і сказав їм: Шкода Мені народу, що вже три дні біля Мене, і нічогісінько не їсть. А відпустити їх голодними не хочу, щоб не охляли в дорозі.
33І сказали Йому учні Його: Звідки ж нам узяти в пустелі стільки хлібів, щоб нагодувати стільки народу?
34І сказав їм Ісус: Скільки у вас хлібів? А вони сказали: Сім, і декілька рибок.
35Тоді звелів народові прилягти на землю.
36Тоді взяв сім хлібів і рибу, подякував Богові, поламав і дав учням Своїм, а учні – народові.
37І їли всі, і наситилися; і набрали сім повних кошів кусків, що залишилися;
38А тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, окрім жінок та дітей.
39І коли відпустив народ, Він зайшов до човна, і приплив до Магдалинського краю.