1Того дня Ісус вийшов з дому і сів біля моря.
2І зібралася до Нього сила народу, аж так, що Він зайшов у човен і присів, а увесь народ стояв на березі.
3І навчав їх багато притчами, кажучи: Ось, вийшов сівач сіяти;
4І коли він сіяв (зерна), то деяке впало при дорозі, і налетіли птахи, і видзьобали його;
5А деяке впало на місцину кам’янисту, де мало було землі, і невдовзі посходило, тому що земля була неглибока;
6Та коли зійшло сонце, зав’яло, і через те, що не мало (належного) коріння, засохло;
7А деяке впало у терни, і терня виросло, й заглушило його;
8А деяке впало на родючий ґрунт і принесло плід: одне у стократ, друге – в шістдесят, а деяке в тридцятеро.
9Хто має вуха слухати, нехай чує!
10Учні наблизилися і запитали у Нього: Нащо притчами говориш до них?
11Він сказав їм у відповідь: Через те, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано;
12Бо хто має, то дасться йому і примножиться; а хто не має, у того відбереться й те, що має;
13Тому й повідую їм притчами, що вони дивляться і не бачать, слухають та не чують, і не розуміють;
14І справджується над ними пророцтво Ісаї, котре повідує: Слухом почуєте, і не зрозумієте, і очима дивитися будете, і не побачите;
15Бо огрубіло серце людей цих, і вухами з натугою чують, і очі свої зімкнули, нехай же не побачать очима, і не почують вухами, і не втямлять серцем, і нехай не звернуться, щоб Я уздоровив їх.
16А ваші очі щасливі, що бачать, і вуха ваші, бо чують.
17Бо правду кажу вам, що численні пророки і праведники бажали бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.
18А ви ось вислухайте (і пізнайте) значення притчі про сіяча:
19До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його: ось кого засвідчує посіяне при дорозі.
20А посіяне на кам’янистій місцині означає того, хто чує слово і відразу з радістю приймає його;
21Але не має в собі коріння і нестійкий: коли надходить скорбота, або ж гоніння за слово, миттю піддається спокусі.
22А посіяне в тернях означає того, хто чує слова, але клопоти світу цього та омана багатства глушать слово, і воно залишається без плоду.
23А посіяне на родючому ґрунті означає того, хто слухає слово і розуміє, і плід він приносить, аж так, що один приносить плід у стократ, інший в шістдесят, а ще інший – у тридцятеро.
24І другу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне схоже на чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своєму.
25Та коли люди спали, прийшов ворог його і насіяв поміж пшеницею плевелів, і зник.
26Коли зійшло вруно і показався колос, тоді з’явилися й плевели.
27Та ось, прийшли служники до господаря (поля) і сказали йому: Пане! Хіба не добре насіння сіяв ти на полі твоєму? То звідки ж на ньому плевели?
28А він сказав їм: Ворог людський учинив це. А служники сказали йому: Хочеш, ми підемо, і виберемо їх?
29Та він сказав їм: Ні, бо, виполюючи плевели, ви повириваєте разом з ними пшеницю;
30Залишіть їх, нехай разом ростуть до жнив; і в пору жнивну я скажу женцям: Зберіть передніше плевели та пов’яжіть їх у в’язочки, щоби спалити їх; а пшеницю зберіть до засіків моїх.
31Ще одну притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне схоже на зерня гірчичне, котре чоловік узяв і посіяв на полі своєму,
32Котре, хоч і найменше з-поміж насіння, та коли виросте, буває найбільшим з-поміж зела і стає деревом, аж таким, що прилітають птахи небесні і ховаються в гілках його.
33Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне схоже на закваску, яку жінка, узявши, поклала в три міри борошна, доки не вкисло все.
34Усе це Ісус казав народові притчами і без притчі не говорив їм,
35Нехай справдиться повідане через пророка, котрий сказав: Відкрию в притчах уста Мої; повідаю утаємничене від утворення світу.
36Тоді Ісус відпустив народ і зайшов до оселі. Аж тут підійшли до Нього учні Його і сказали: Поясни нам притчу про плевели в полі.
37А Він сказав їм у відповідь: Сівач доброго насіння є Син Людський;
38Поле є світ; добре насіння, це – сини Царства, а плевели – сини лукавого;
39А ворог, що посіяв їх, є диявол; жнива є кінець світу, а женці суть Ангели.
40Тому отак, як збирають плевели і вогнем спалюють, так буде наприкінці світу цього:
41Пошле Син Людський Ангелів Своїх, і зберуть із Царства Його всі спокуси і тих, що вчиняють беззаконня.
42І вкинуть їх до печі вогненної; там буде плач і скрегіт зубів;
43Тоді праведники засяють, мов сонце, у Царстві Батька їхнього. Хто має вуха чути, нехай чує!
44Ще схоже Царство Небесне на скарб, схований у полі; котрого знайшов чоловік і утаємничив, і від радости з того йде і продає все, що має, і купляє те поле.
45Ще схоже Царство Небесне на купця, що шукає гарних перлин,
46І котрий, коли знайшов одну коштовну перлину, пішов, і продав усе, що мав, і купив її.
47Ще схоже Царство Небесне на невід, що закинутий в морі, і який захопив чимало всілякої риби;
48Котрого, коли наповнився, витягнули на берег і присіли й вибрали краще в посудини, а гірше викинули геть.
49Отак буде й наприкінці світу: Вийдуть Ангели і вилучать лихих з-поміж праведних.
50І вкинуть їх до печі вогненної: там буде плач і скрегіт зубів.
51І запитав їх Ісус: Чи зрозуміли ви все це? Вони відповідають Йому: Так, Господе!
52А Він сказав їм: Ось чому всілякий книжник, навчений про Царство Небесне, схожий на господаря, котрий виносить із скарбниці своєї нове і старе.
53І коли скінчив Ісус притчі оці, пішов звідти.
54І прийшов Він на Свою батьківщину, навчав їх у синагозі їхній, аж так, що вони вражалися і казали: Звідки в Нього така премудрість і сила?
55Чи не теслі Він син? Чи не Його Матір називається Марія, і брати Його Яків, і Йосип, і Симон, і Юда?
56І сестри Його – чи не всі поміж нами? Звідки ж це в Нього?
57І спокушалися Ним. А Ісус сказав їм: Не буває пророка без честі, хіба що у вітчизні своїй, і в домі своїм!
58І не звершив там багато див через їхню невіру.