1Звідти вийшов Він і прийшов на Свою батьківщину; слідом за Ним пішли й учні Його.
2Коли настала субота, Він почав навчати у синагозі; і багато з тих, що слухали, з подиву казали: Звідки це в Нього? Що це за премудрість, що Йому дана, і яким чином такі дива вчиняються Його руками?
3Чи не тесля Він, син Маріїн, брат Якова, Йосії, Юди і Симона? Чи не тут поміж нами Його сестри? І спокушалися через Нього.
4А Ісус сказав їм: Не буває пророка без пошани, хіба що на батьківщині своїй і в родичів, а також у домі своєму.
5І не міг звершити там жодного дива; тільки на небагатьох недужих поклав руки і уздоровив їх.
6І дивувався з їхньої невіри. Потім ходив по довколишніх поселеннях і навчав.
7А тоді прикликав дванадцятьох і почав посилати їх по двоє і дав їм владу над нечистими духами.
8І заповідав їм нічого не брати в дорогу, окрім одного посоха: ні торбини, ні хліба, ані мідяків у поясі,
9Але взутися у просте взуття і не вдягатися у дві одежі.
10І сказав їм: Якщо десь увійдете в дім, залишайтеся в ньому, аж доки не вийдете з тої місцини.
11І якщо хтось не прийме вас, і не буде слухати вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох із ваших ніг, як свідчення супроти них. Істину вам повідую: Краще буде Содомові і Ґоморрі у день суду, аніж тому місту.
12Вони пішли і проповідували каяття;
13Виганяли багатьох бісів і багатьох недужих намащували оливою і уздоровлювали.
14А цар Ірод, коли зачув про Ісуса, – бо ймення Його стало відомим, – казав: Це Іван Хреститель воскрес із мертвих, і тому великі дива виявляють себе через Нього.
15Інші казали: Це – Ілля. А ще інші запевняли: Це – пророк, або ж як один із пророків.
16А Ірод, як почув, сказав: Це Іван, котрому я голову відтяв; він воскрес із мертвих.
17Бо цей Ірод, пославши був, узяв Івана і ув’язнив його у в’язниці за Іродіяду, дружину брата свого Пилипа, що одружився з нею.
18Бо Іван казав Іродові: Ти не можеш мати дружину брата твого.
19А Іродіяда виповнювалася люттю на нього, жадала вбити його, але не могла.
20Бо Ірод боявся Івана, відаючи, що він муж праведний і святий і беріг його; багато робив, дослухаючись його, і вдоволено слухав його.
21Та настав сприятливий день, коли Ірод на день своїх уродин учинив бенкет своїм вельможам, тисяцьким і старшинам галілейським, –
22Донька Іродіяди увійшла, танцювала і догодила Іродові і тим, що лежали з ним. Цар сказав дівчині: Проси у мене, чого прагнеш, і дам тобі.
23І присягався їй: Чого не попросиш у мене, дам тобі, навіть половину мого царства.
24Вона вийшла і запитала у матері своєї: Чого просити? Та відповіла: Голову Івана Хрестителя!
25І вона негайно пішла до царя, і квапливо просила, кажучи: Хочу, щоб ти мені зараз же дав на тарелі голову Івана Хрестителя.
26Цар вельми зажурився; але заради присяги і тих, що лежали з ним, не захотів їй відмовити.
27І, негайно пославши зброєносця, цар наказав принести голову його.
28Він пішов, відтяв йому голову у в’язниці і приніс голову його на тарелі, і віддав її дівчині, а юнка віддала її матері своїй.
29А учні його, як почули, прийшли й забрали тіло його і поклали його у гробі.
30І зібралися Апостоли до Ісуса і оповіли Йому все, і що вчинили, і чого навчили.
31Він сказав їм: Рушайте ви одні в пустельну місцину і спочиньте трохи. Бо вельми було багато таких, що приходили й відходили, тож і їсти їм не було коли.
32І подалися в пустельну місцину в човні самі.
33Народ бачив, як вони відпливали, і чимало їх упізнавали їх; і бігли туди пішки із усіх міст, і випередили їх, і зібралися до Нього.
34Ісус, коли вийшов, побачив багато народу і пожалів його, тому що вони були, як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх щедро.
35І оскільки часу минуло багато, учні Його наблизилися до Нього, і сказали: Місцина тут пустельна, а час уже пізній;
36Відпусти їх, щоб вони пішли в довколишні поселення і купили собі хліба; бо не мають чого їсти.
37Він сказав їм у відповідь: Ви дайте їм їсти. І сказали Йому: Хіба нам треба піти і купити хліба на двісті динаріїв, і дати їм їсти?
38Але Він запитав у них: Скільки у вас хлібів? Підіть, подивіться. Вони дізналися і сказали: П’ятеро хлібів і дві рибини.
39Тоді звелів їм посадовити всіх гуртками на зеленій траві.
40І посідали рядочками по сто і по п’ятдесят.
41Він узяв п’ять хлібів і дві рибини, глянув на небо, благословив і переламав хліби й дав учням Своїм, щоб вони роздали їм; і дві рибини розділив на всіх.
42І їли всі, і наситилися;
43І набрали кусків хліба і останків від рибин дванадцять повних кошиків;
44А було тих, що їли хліби, – близько п’яти тисяч мужів.
45А Він зараз же примусив учнів Своїх зайти в човен і попливти передніше на той бік до Віфсаїди, доки Він відпустить народ.
46І відпустив їх, і пішов на гору помолитися.
47Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.
48І побачив, як вони бідують, веслуючи, бо вітер був супротивний; близько четвертої сторожі вночі підійшов до них, йдучи по воді, і хотів проминути їх.
49А вони, коли побачили Його, то подумали, що це привид, і закричали.
50Бо всі бачили Його і злякалися. І тієї ж хвилі Він озвався до них, і сказав їм: Бадьортеся; це Я, не бійтеся.
51І ступив до них у човен; і вітер затих. І вони вельми дивувалися в собі і вражалися.
52Бо не осмислили дива над хлібами, тому що серце їхнє було закам’яніле.
53І коли перепливли, прибули на землю Генісаретську і пристали до берега.
54Коли вийшли вони з човна, відразу мешканці, впізнавши Його, оббігли всі околиці ті і почали на ношах приносити недужих туди, де Він, як запевняли, був.
55І куди б не приходив Він, чи в поселення, чи в міста, чи в села, клали хворих на відкритих місцях і просили Його, щоб їм торкнутися хоча б до крайчика одежі Його, і котрі торкалися до Нього, уздоровлювалися.