1Як потьмарилося золото, як змінилося золото найліпше! Каміння святині розкидане на всіх перехрестях.
2Сини Сіону найдорожчі, неначе щире золото, як їх порівняли з глиняним посудом, витвором гончаревих рук!
3І чудища дають груди і годують своїх дітей, а донька народу мого стала жорстокою, неначе страус у пустелі.
4Язик грудного немовляти прилипає до піднебіння його від спраги, і діти просять хліба, і ніхто не дає їм.
5Ті, що їли солодке, тануть на вулицях; виховані на багряниці, туляться до гною.
6Покарання нечестя доньки народу мого переважає страту за гріхи Содома; його знищено вмить, і руки людські не торкалися до нього.
7Князі її були в ній чистіші від снігу, біліші від молока; вони тілом були кращі від корала, на вигляд були, як сапфір;
8А тепер темніші від найтемнішого обличчя їхнє; не впізнають їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала сухою, мов дерево.
9Ті, що гинуть від меча, щасливіші від тих, що помирають від голоду, тому що ці тануть, вражені нестачою плодів польових.
10Руки м’якосердих жінок варили діток своїх, щоб вони були для них поживою в годину загибелі доні народу мого.
11Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і підпалив на Сіоні вогонь, котрий пожер підвалини його.
12Не вірили царі землі і всі, що живуть на всій землі, щоб ворог і супротивник зайшов у браму Єрусалиму.
13Усе це – за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, котрі серед нього проливали кров праведників;
14Блукали, – як сліпі, вулицями, осквернялися кров’ю аж так, що неможливо було торкнутися одягу їхнього.
15Геть! Нечистий! – кричали до них; геть, геть, не торкайтеся; і вони відступали, збентежені, а поміж народом говорили: Їх уже не буде!
16Обличчя Господнє розпорошить їх; Він уже не подивиться на них; тому що вони облич священиків не поважають, старих не милують.
17Наші очі виснажені від надаремного очікування допомоги; з вежі сторожової нашої ми наджидали народу, котрий не міг урятувати нас.
18А вони чатували ходу нашу, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші виповнилися; надійшов кінець наш.
19Переслідувачі наші були прудкіші, ніж орли небесні; ганялися за нами по горах, лишали засідки в пустелі.
20Дихання життя нашого, помазанець Господній, спійманий у ямі їхній, той, про котрого ми говорили: У затінку його будемо жити поміж народами.
21Радій і звеселюйся, доню Едома, мешканко краю Уц! До тебе також дійде чаша; уп’єшся і оголишся.
22Доню Сіону! Покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він уже не буде виганяти тебе; але твоє беззаконня, доню Едому, Він навідає і виявить твої гріхи.