1Я чоловік, що спізнав горе від берла гніву Його.
2Він повів мене і завів у пітьму, а не у світло.
3Так, Він обернувся до мене, і цілий день навертає руку Свою.
4Виснажив плоть мою і шкіру мою, поламав кості мої.
5Обгородив мене і оточив гіркотою і нуждою;
6Посадив мене в пітьму, як давно померлих;
7Оточив мене муром, щоб я не вийшов, тяжкими вчинив Він кайдани мої,
8І коли я прикликав і волав, утримував молитву мою,
9Камінням перегородив шляхи мої, стежки мої викривив.
10Він став для мене, наче ведмідь у засідці, наче лев у втаємниченому місці.
11Порушив шляхи мої і розтерзав мене, вчинив з мене ніщо;
12Натягнув лука Свого і поставив мене, наче ціль для стріл;
13Послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого.
14Я став посміховиськом для всього народу мого, щоденною піснею їхньою.
15Він наситив мене гіркотою, напоїв мене полином;
16Розбив камінням зуби мої, покрив мене попелом.
17І покинув мир душу мою; я забув про добрі дні.
18І сказав я: Загинула сила моя і надія моя на Господа.
19Подумай про мої страждання і бідування моє, про полин і жовч.
20Гаразд пам’ятає це душа моя, і падає в мені.
21Ось, що я відповідаю серцю моєму і тому сподіваюся;
22То милість Господа, що ми не щезли, бо милосердя Його не виснажилося.
23Воно оновлюється щоранку; велика вірність Твоя!
24Господь – це частка моя, – говорить душа моя, - а тому буду сподіватися на Нього.
25Добрий Господь до тих, що сподіваються на Нього, до душі, яка шукає Його.
26Добре тому, хто терпляче наджидає порятунку від Господа.
27Добре чоловікові, коли він носить ярмо в юності своїй;
28Сидить самотою і мовчить, бо Він поклав його на нього;
29Торкається пороху устами своїми і роздумує: Можливо, ще є надія?
30Підставляє щоку свою тому, хто б’є його, насичується ганьбою;
31Бо не на віки залишає Господь.
32Але послав горе, і помилує за великою щедрістю Своєю.
33Бо Він не з волі серця Свого карає і завдає гіркоти синам людським.
34Але коли топчуть ногами своїми усіх в’язнів землі,
35Коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього,
36Коли завдають людині утисків у справі її: хіба не бачить Господь?
37Хто це каже: Навіть те трапляється, чого Господь не ухвалював, щоб воно було.
38Чи не з уст Всевишнього виходить лихоліття і благополуччя?
39Нащо журиться чоловік, що живе? Кожний журися гріхами своїми.
40Перевіримо й дослідимо торованки наші і навернемося до Господа.
41Піднесемо серце наше і руки до Бога, що живе на небесах.
42Ми відпали і були впертими: Ти не простив нам;
43Ти виповнив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив;
44Ти затулив Себе хмарою, щоб не долинала молитва наша.
45Сміттям і мерзотою Ти вчинив нас серед народів;
46Роззявили на нас пащеку свою всі вороги наші.
47Жах і яма, спустошення і розорення – доля наша.
48Потоки води виливає око моє про загибель доньки народу мого!
49Око моє виливається і не перестає, бо немає злегшення,
50Допоки не подивиться і не побачить Господь з небес.
51Око моє зажурює душу мою заради всіх донечок мого міста.
52Старанно силкувалися зловити мене, як пташечку, вороги мої, без жодної причини;
53Пожбурили життя моє до ями і закидали мене камінням.
54Води сягнули голови моєї; я сказав: Загинув я.
55Я прикликав ймення Твоє, Господе, з ями глибокої.
56Ти чув голос мій; не затули вуха Твого від зітхання мого, від зойку мого!
57Ти наближався, коли я кликав Тебе, і говорив: Не бійся!
58Ти захищав, Господе, справу душі моєї; визволяв життя моє.
59Ти бачиш, Господе, образу мою; зверши суд над справою моєю!
60Ти бачиш всю мстивість їхню, всі заміри їхні супроти мене;
61Ти чуєш, Господе, лайку їхню, всі помисли їхні супроти мене;
62Розмови повсталих на мене і їхні підступи супроти мене всілякого дня.
63Глянь, чи сидять вони, чи підводяться, я для них – глумлива пісня.
64Віддай їм, Господе, за плодами рук їхніх;
65Пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них;
66Переслідуй їх, Господе, гнівом, і винищи їх з піднебесної.