1Як посмутнів Господь у гніві Своєму, доню Сіону! З небес повалив на землю пишноту Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого.
2Вигубив Господь усі житла Якова, не помилував, зруйнував у люті Своїй фортеці доньки Юдиної, повалив на землю, відкинувши царство і князів його, як нечистих.
3У спалаху гніву зламав усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою од супротивника і спалахнув у Якова, мов палючий вогонь, що пожирає все довкола.
4Натягнув лука Свого, як супротивник, спрямував правицю Свою, як ворог, і знищив усе, що було приємне для очей; на скинію доньки Сіону вилив лють Свою, як вогонь.
5Господь став – як супротивник, винищив Ізраїля, спустошив його палаци, зруйнував фортеці його і розповсюдив у доньки Юдиної плач та лемент.
6І прибрав огорожу Свою, як від саду; розібрав Своє місце зібрань, змусив Господь забути на Сіоні свята і суботи; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика.
7Відкинув Господь жертовника Свого, відвернув серце Своє від святині Своєї, передав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони гомоніли, як святкового дня.
8Господь зрокував зруйнувати мури доньки Сіону, простягнув мотуза, не відхилив руки Своєї від спустошення; знищив зовнішні укріплення, і мури зруйновані водночас.
9Брами її вгрузли в землю; Він зруйнував і зламав засуви їхні; цар і князі її серед поганів; не стало закону, і пророки її не мають видінь од Господа.
10Сидять на землі мовчки старці доньки Сіонової, посипали попелом голови свої, підперезалися веретищем; опустили голови свої до землі усі юнки єрусалимські.
11Виснажилися від сліз очі мої, хвилюється в мені нутро моє, виливається на землю печінка моя від загибелі доні народу мого, коли діти і грудні немовлята помирають від голоду серед міських вулиць.
12Матерям своїм кажуть вони: Де хліб і вино? Помираючи, як поранені, на вулицях міських, виливають душі свої в лоно матерів своїх.
13Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, доню Єрусалиму? На кого ти схожа, запевнити, щоб утішити тебе, донько, о, доню Сіону? Бо рана твоя велика, наче море; хто може уздоровити тебе?
14Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве, і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і вирікали тобі одкровення брехливі, які призвели тебе до вигнання.
15Сплескують руками від згадки про тебе ті, що проходять шляхом, свистять і хитають головою своєю через спогад про доньку Єрусалиму, кажучи: Чи оце місто, яке називали викінченою красою, радістю всієї землі?
16Усі вороги твої пороззявляли пащеки свої на тебе, свистять і скрегочуть зубами та кажуть: Поглинули ми його, тільки цього дня ми й наджидали, дочекалися і побачили!
17Звершив Господь те, що ухвалив, ухвалив слово Своє, яке виповів за старожитніх днів, спустошив немилосердно і дозволив ворогові втішатися над тобою, підніс рога супротивників твоїх.
18Серце їхнє волає до Господа: О, мури, о, донько Сіону! Виливай струмком сльози вдень і вночі, не давай собі спокою, не опускай зіниць очей твоїх.
19Підведися, волай уночі, на початку кожної сторожі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої про душі діток твоїх, що вмирають від голоду на розі вулиць.
20Поглянь, Господе, і подивися: Кому Ти вчинив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, яких годували? Щоб убиті були в святині Господній священик і пророк?
21Діти і старці лежать на землі по вулицях; юнки мої і юнаки мої впали од меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, витинав без пощади.
22Ти покликав звідусіль, як на свято, жахіття мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не вцілів; тих, котрих я вигодував і виростив, ворог мій винищив.