1Якою самотою сидить місто, нещодавно велелюдне! Воно стало, як удова; великий поміж народами князь над провінціями став боржником данини.
2Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає в нього утішника серед тих, що люблять його; всі друзі його зрадили його, стали ворогами йому.
3Юда переселився з причини лихоліття і важкого рабства, оселився серед поганів і не знайшов спокою; усі переслідувачі його наздогнали його у вузьких місцинах.
4Шляхи сіонські в зажурі, тому що не видно людей, що йдуть на свято; всі брами його спорожніли; священики його зітхають, юнки його сумні, гірко йому також самому.
5Вороги його взяли гору, і добре ведеться його ворогам, тому що Господь послав на нього горе за численні беззаконня його, і діти його пішли в полон попереду у ворога.
6І відійшла від доньки Сіону вся її велич; князі її – мов олені, що не знаходять пасовища; безсилі, вони пішли попереду в погонича.
7Пригадує Єрусалим, дні бідування свого і страждання свої, про всі коштовності свої, які були в нього у передніші дні, коли народ його упав до рук ворога, і ніхто не допомагав йому; вороги дивилися на нього і насміхалися над його святами.
8Важко згрішив Єрусалим, за те й став огидним; усі, що прославляли його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили сором його; і сам він зітхає і відвертається назад.
9На полах у нього була нечистота, але він навіть гадки не мав про своє майбуття, а тому вельми зганьбився, і немає в нього утішника. Зглянься, Господе, на лихоліття моє, бо ворог звеличився!
10Ворог простягнув руку свою на все найкоштовніше його; він бачить, як погани заходять до святині його, про яку Ти заповідав, щоб вони не входили до зібрання Твого;
11Увесь народ його зітхає, бо шукає хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоби підживити душу. Зглянься, Господе, й подивися, як я зневажений!
12Нехай же не станеться цього з вами, усі, що проходите шляхом! Погляньте і подивіться, чи є недуга, як моя хвороба, що запопала мене, що її послав на мене Господь у день лютого гніву Свого?
13Згори послав Він вогонь у кості мої, і він оволодів ними; розкинув тенета для ніг моїх, повалив мене, вчинив мене бідним і знеможеним всілякого дня.
14Ярмо беззаконь моїх зв’язане в Його руці; вони сплетені і сягнули шиї моєї; Він послабив сили мої, Господь віддав мене в руки, з котрих не можу вирватися.
15Усіх потужних моїх Господь поскидав серед мене, скликав супроти мене зібрання, щоб винищити юнаків моїх; наче в чавилі потоптав Господь юнку, доню Юдину.
16Тому я плачу; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішник, котрий оживив би душу мою; діти мої спустошені, тому що ворог здолав.
17Сіон простягає руки свої, але утішника немає йому. Господь ухвалив наказ про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим став мерзотою серед них.
18Праведний Господь, бо я не покірний був слову Його. Послухайте всі народи і гляньте на хворобу мою; юнки мої і юнаки мої пішли в неволю.
19Кличу друзів моїх, але вони обдурили мене; священики мої і старці мої помирають у місті в пошуках їжі собі, аби підживити душу свою.
20Подивися, Господе, бо мені затісно, бентежиться в мені нутро моє; серце моє перевернулося в мені за те, що я уперто чинив опір Тобі, зовні (в полі) забрав діток моїх меч, а вдома – смерть.
21Почули, що я стогну, а утішника в мене нема; почули всі вороги мої про бідування моє і зраділи, що Ти вчинив це: О, якби Ти наказав, аби прийшов день, якого Ти провістив; і вони також стали б схожі на мене!
22Нехай постане перед обличчям Твоїм вся злоба їхня, і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкий стогін мій, і серце моє знемагає.