1Чи не визначений людині час на землі, і хіба дні її не те саме, що й дні найманця?
2Як раб жадає тіні, і як найманець наджидає на свою платню,
3Так я дістав у спадок місяці марноти, і ночі, позначені горем, відраховані мені.
4Коли лягаю, то кажу: Коли підведуся? А вечір триває, і я перевертаюся з боку на бік, очікуючи початку дня.
5Тіло моє в поросі, зодяглося червою і струпами; шкіра моя тріскається і ятриться.
6Дні мої біжать швидше, аніж ткацький човник, і минають без надії.
7Пригадай, що життя моє – лиш подих, що око моє не навернеться бачити добре.
8Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої – на мене, – і немає мене.
9Рідшає хмара і відпливає; отак і той, що зійшов до шеолу, не вийде,
10Не повернеться більше у свій дім, і місце його вже не буде знати його.
11То не буду я утримувати вуст моїх; буду говорити у тіснотах духу мого; буду скаржитися в лихові душі моєї.
12Хіба я море чи морська потвора, що Ти поставив наді мною сторожу?
13Коли подумаю: Чи втішить мене постіль моя, чи забере гіркоти мої ложе моє,
14Ти страхаєш мене снами і видіннями лякаєш мене.
15І душа моя прагне радше припинення дихання, радше смерти, аніж життя.
16Я відмовляюсь від нього. Я більше не хочу жити. Залиш мене на самоті, бо дні мої – марнота.
17Що таке людина, що Ти звеличив її, і звертаєш на неї увагу Свою?
18Навідуєшся до неї щоранку, і кожної миті випробовуєш її?
19Доки ж Ти не залишиш, допоки не відступишся од мене, доки не попустиш мені проковтнути слину мою?
20Якщо я згрішив, то що я вчиню Тобі, Охоронцю людей? Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, аж так, що я зробився сам собі тягарем?
21І чому б не простити мені гріха, і не зняти з мене беззаконня мого? Бо ось, я ляжу в тлін; узавтра пошукаєш мене, і немає мене.