1І відповідав Єліфаз теманянин, і сказав:
2Чи буде мудрий відповідати знанням мізерним і виповнювати нутрощі свої вітром східним,
3Виправдовуватися словами марними і мовою, що не має жодної сили, та твердженнями, якими він не може вдіяти нічого доброго?
4Адже ти й страх відклав, і молитву до Бога відкинув.
5Нечестя твоє виповідають уста твої, і ти вибрав мову лукавих.
6Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить супроти тебе.
7Хіба ти народився першою людиною, і передніше пагорбів утворений?
8Хіба ти чув таємниці Божої ради і прихилив до себе премудрість?
9Що відаєш ти, чого не знали б ми? Що розумієш ти, чого не було б і в нас?
10І сивоволосий, і старець є поміж нами, що днями перевершує батька твого.
11Чи недостатньо для тебе втіхи від Бога? Чи це таємниця для тебе?
12Навіщо твоє серце зводить тебе, і чому очі твої не закриваються при цьому?
13Чому налаштовуєш супроти Бога духа свого, і устами своїми промовляєш такі слова?
14Що то за один, чоловік, щоб йому бути чистим, і, щоб народженому жінкою, бути праведним?
15Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його,
16Тим паче нечистий і розбещений чоловік, який п’є беззаконня, що воду.
17Я буду говорити тобі, слухай мене; я повідаю тобі, що бачив.
18Що чули мудрі і не приховали почутого від батьків своїх,
19Котрим одним була дісталася земля, і серед яких чужий не ходив.
20Нечестивий мучить себе упродовж днів своїх, і число років утаємничене від гнобителя.
21Зойк жахів у вухах його; коли він у безпеці, прийде на нього згубник.
22Він не сподівається врятуватися від пітьми; і він під загрозою меча.
23Він поневіряється за куснем хліба повсюди; відає, що вже готовий, в руках у нього, день пітьми.
24Біль та нещастя жахають його, мов цар, що приготувався до бою,
25За те, що він простягав супроти Бога руку свою, і чинив опір Вседержителеві,
26Рушав супроти Нього з гордою шиєю, під грубезними щитами своїми;
27Тому що він закрив обличчя своє жиром своїм і обклав ним боки свої.
28І він поселяється в містах спустошених, в домах, у яких не живуть, котрі приречені на руїни.
29Не буде він багатим, і не заціліє маєток його, і не розпросториться землею набуток його.
30Не уникне пітьми; пагіння його висушить полум’я, і подмухом уст Своїх примусить його щезнути.
31Нехай не довіряє марноті заблуклий, бо марнота буде й винагородою йому.
32Не свого дня він помре, і гілки його не будуть зеленіти.
33Скине він, як виноградна лоза, недозрілу ягоду свою, і як, оливка, струсить квіт свій.
34Так спорожніє зібрання лицемірів, і вогонь пожере шатра хабарників.
35Він завагітнів злом і породив лжу, і утроба його готує оману.