1Остогидло душі моїй життя моє; занурюся в журбу мою; буду говорити в гіркотах душі моєї!
2Скажу Богові: Не звинувачуй мене; скажи мені, за що Ти зі мною змагаєшся?
3Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш справу рук Твоїх, а на раду гріховодників посилаєш світло?
4Хіба в Тебе тілесні очі, і Ти дивишся, як дивиться людина?
5Хіба дні Твої, як дні людини, чи літа Твої, як дні мужа?
6Нащо Ти шукаєш вади в мені і вивідуєш гріх мій,
7Хоч відаєш, що я безневинний, і що нікому визволити від руки Твоєї?
8Твої руки попрацювали наді мною і утворили всього мене цілком, – і Ти нищиш мене?
9Пригадай, що Ти, мов глину, вчинив мене і на тлін мене перетворюєш?
10Хіба не Ти вилив мене, як молоко, і, мов сир, згустив мене,
11Шкірою і плоттю зодягнув мене, кістками і жилами зв’язав мене,
12Життя і милість дарував мені, і піклування Твоє охороняло дух мій!
13Але й те приховував Ти в серці Своєму, – знаю, що це було у Тебе, –
14Коли я згрішу, Ти помітиш, і не залишиш гріха мого без покари.
15Якщо я завинив, горе мені! Якщо ж праведний, то не смію підвести голови моєї. Я перенасичений приниженням; глянь на бідування моє;
16Воно зростає. Ти женешся за мною, мов лев, і знову вчиняєш напад на мене; і знову предивно приходиш до мене.
17Виводиш нових свідків Твоїх супроти мене; збільшуєш гнів Твій до мене, і нещастя одне за одним збираються супроти мене.
18І навіщо Ти вивів мене з лона? Нехай би я вмер, коли ще нічиє око не бачило мене.
19Нехай би я, як неіснуючий, з лона був би перенесений до гробу!
20Чи не замалі дні мої? Залиши, відступися од мене, щоб я хоч трішки збадьорився,
21Поки я піду, і вже не повернуся, – до країни пітьми і тіні смертної.
22До країни мороку, яким є морок тіні смертної, де немає устрою, де світло є пітьма.