1Так говорить Господь: Ось, Я підніму руйнівний буревій на Вавилон і на тих, що мешкають в ньому, супротивників Моїх.
2І пошлю на Вавилон віяльників, і вони його розвіють, і спустошать землю його; бо в день лихоліття нападуть на нього зусібіч.
3Нехай стрілець натягає лука супроти того, що напружує лука, і на того, хто пишається панцером своїм, і не шкодуйте юнаків його; винищіть усе військо його.
4Покарані нехай упадуть на землі халдейській і пронизані – на шлях її.
5Бо не овдовів Ізраїль та Юда від Бога свого, Господа Саваота, хоч земля їхня й виповнена гріхами перед Святим Ізраїлевим.
6Утікайте з Вавилону і рятуйте кожний душу свою, щоб не загинути від беззаконня його, бо це час помсти у Господа: Він віддасть йому відплату.
7Вавилон був золотим келехом у руці Господній, уся земля впивалася з нього: народи пили з нього вино і шаліли.
8Зненацька упав Вавилон і розбився; ридайте за ним, візьміть бальзаму для його ран, може, загояться.
9Лікували ми Вавилона, але не уздоровили; залишіть його, і підемо кожний на свою батьківщину, тому що вирок про нього сягнув небес і здійнявся під хмари.
10Господь вивів на світло правду нашу; ходімо і звістимо на Сіоні діяння Господа, Бога нашого.
11Гостріть стріли, наповнюйте сагайдаки; Господь розбудив дух царів мідійських, бо в Нього є намір супроти Вавилону, щоб винищити його, бо це є помста за храм Його.
12Супроти мурів Вавилону піднесіть знамено, посильте нагляд, порозставляйте сторожів, приготуйте засідки, бо, як Господь помислив, так і вчинить, що вирік на мешканців Вавилону.
13О, ти, що замешкав біля води великої, і маєш скарби! Прийшов кінець твій, кінець твоїм здирствам.
14Господь Саваот присягнувся Самим Собою: Правду кажу, що виповню тебе людьми, як сараною, і здіймуть ґвалт супроти тебе.
15Він утворив землю силою Своєю, утвердив світ мудрістю Своєю і розумом Своїм розпросторив небеса.
16Від голосу Його шумують води на небесах, і Він підіймає хмари з кінців світу, утворює блискавиці серед дощу і вчиняє вітер зі сховищ Своїх.
17Впадає в замішання всіляка людина у своєму пізнанні, осоромлює себе кожний ливарник ідолом своїм, тому що бовван його є лжа, і немає в ньому духа.
18Оце – порожнеча достоту, справа облудна; в годину навідин їх вони щезнуть.
19Не така, як їхня, доля Якова; тому що Бог є Творець усього, й Ізраїль є жезло спадку Його, ймення Його – Господь Саваот.
20Ти у Мене молот, зброя військова; тобою Я долав народи і тобою спустошував царства.
21Тобою Я нищив коня і вершника його, і тобою нищив колісницю і їздця її;
22Тобою нищив чоловіка і дружину, тобою винищував і старого, і молодого, тобою вигублював і юнака, і юнку.
23І тобою ж нищив пастуха і череду його, тобою карав землероба і волів його, тобою вбивав і провінційних правителів, і старшин.
24І відплачу Вавилонові й усім мешканцям халдейським за все те зло, яке вони вчинили на Сіоні на очах ваших, – говорить Господь.
25Ось, Я – на тебе, горо згубна, – говорить Господь, – що розоряє землю, і простягну на тебе руку Мою, і скину тебе зі скель, і вчиню тебе горою обгорілою.
26І не візьмуть з тебе каменя для наріжжя, і каменя для підвалин, але вічно будеш у занепаді, – говорить Господь.
27Піднесіть знамено на землі, сурміть сурмою серед народів, озбройтеся супроти нього народи, покличте на нього царства Араратські, Міннійське й Ашкеназьке, настановіть вождя супроти нього, наведіть коней, мов страшну сарану.
28Озбройте супроти нього народи, царів Мідії, провінційних правителів її, і всіх старшин її, і всю землю, що підвладна їй.
29Трясеться земля і тремтить; бо звершуються над Вавилоном заміри Господні вчинити землю вавилонську пустелею, без мешканців.
30Перестали воювати сильні вавилонські, сидять у фортецях своїх, і виснажилася сила їхня, стали, як жінки, оселі їхні спалені, засуви їхні зламані.
31Посланець біжить назустріч посланцеві, і вісник – назустріч вісникові, аби повідати цареві вавилонському, що місто його здобуто з усіх кінців,
32І броди захоплені, і огорожі спалені вогнем, і вояки пойняті страхом.
33Бо так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїля: Донька Вавилону схожа на тік у пору, коли обмолочують збіжжя на ньому; ще трішки, от-от, і настане година жнив її.
34Пожирав мене і гриз мене Навуходоносор, цар вавилонський; учинив мене порожньою посудиною; поглинав мене, як дракон; виповнював черево своє солодощами моїми, і відкидав мене.
35Образа моя і плоть моя – на Вавилоні, - скаже мешканка Сіону, і - кров моя – на мешканцях Халдеї, - скаже Єрусалим.
36А тому отак говорить Господь: Ось, Я заступлюся за твою справу і помщуся за тебе, і висушу море його і повисушую канали його.
37І Вавилон буде купою руїн, житлом шакалів, жахіттям і посміховиськом, без людей.
38Вони, як леви, зарикають усі вони і загарчать, як левенята.
39Саме тоді, як розпаляться, Я справлю їм бенкет і понапуваю їх, щоб вони звеселювалися і заснули вічним сном, і не пробудилися, – говорить Господь.
40Поведу їх, мов ягнят, на заклання, як баранів з козлами.
41Як звойований Вавилон, і звойована слава всієї землі! Як учинився Вавилон жахіттям поміж народами!
42Рушило на Вавилон море; він покритий безліччю хвиль його.
43Міста його стали порожніми, землею сухою, степом, землею, де не мешкає жодний чоловік, і де не проходить син людський.
44І навідаю Бела у Вавилоні, і викину з уст його поглинуте ним, і народи уже не будуть сходитися до нього, навіть мури Вавилону впадуть.
45Виходь з нього, Мій народе, і рятуйте кожний свою душу, від спопеляючого гніву Господа.
46Нехай не знесилюється серце ваше, і не лякайтеся чутки, котра з’явиться в краї; чутка прийде одного року, потім другого року, і на землі буде насильство; володар повстане на володаря.
47А тому ось, надходять дні, коли Я навідаю ідолів Вавилону, і вся земля його буде осоромлена, і всі понищені його упадуть серед нього.
48І звеселяться над Вавилоном небо і земля, і все, що на них; бо від півночі прийдуть до нього спустошувачі, – говорить Господь.
49Як Вавилон кидав переможених ізраїльтян, так у Вавилоні будуть повалені переможені всієї країни.
50Ті, що врятувалися од меча, втікайте, не зупиняйтеся, згадайте здалеку про Господа, і нехай Єрусалим спаде вам на серце.
51Соромно нам було, коли ми чули лайку; безчестя вкривало обличчя наші, коли чужинці прийшли до святині дому Господнього.
52За те, ось, настають дні, – говорить Господь, – коли Я навідаю бовванів його, і по всій землі його будуть стогнати поранені.
53А хоч би Вавилон підносився до небес, і хоч би він на висоті укріпив фортецю свою; та від Мене прийдуть спустошувачі, – говорить Господь.
54Пролине погук зойку з Вавилону і велика руїна – від землі халдейської.
55Бо Господь спустошить Вавилон, і покладе кінець зарозумілому голосові в ньому. Загуркочуть хвилі їхні, мов глибокі води, полине гуркітливий голос їхній.
56Бо прийде на нього, на Вавилон, спустошувач, і візьмуть його вояків, поламані будуть луки їхні; бо Господь, Бог відплати, віддасть відплату.
57І напою доп’яна князів його і мудраків його, провінційних правителів його і старшин міста його, і вояків його, і заснуть сном вічним, і не пробудяться, - говорить Цар, – Господь Саваот, ймення Його.
58Так говорить Господь Саваот: Потужні мури Вавилону до підмурків будуть зруйновані, і високі брами його будуть спалені вогнем; тож надаремно трудилися народи, і племена мучили себе для вогню.
59Слово, котре пророк Єремія заповідав Сераї, синові Нерійї, сина Махсеї, коли він збирався до Вавилону із Седекією, царем юдейським, четвертого року його царювання; Серая був головним постельником.
60Єремія списав до однієї книжки всі лихоліття, які мали впасти на Вавилон, усі слова, що були написані на Вавилон.
61І сказав Єремія Сераї: Коли ти прийдеш до Вавилону, то гляди, прочитай усі ці слова,
62І скажи: Господе! Ти вирік про місцину оцю, що винищиш її так, що не залишаться на ній ні людина, ні скотина, але вона буде вічною пустелею.
63І коли скінчиш читати цю книжку, прив’яжи до неї камінь і кинь її на середину Єфрату.
64І скажи: Так зануриться Вавилон, і не підведеться від того лихоліття, котре Я наведу на нього, і вони знеможуть зовсім. Аж досі слова Єремії.