1Слово Господнє, котре було до Єремії, коли перестали випадати дощі.
2Плаче Юда, брама його упала, почорніла на землі, і волання зчиняється в Єрусалимі.
3Вельможні посилають служників своїх по воду; вони приходять до криниць і не знаходять води; повертаються з порожніми посудинами, посоромлені і збентежені, вони покривають свої голови.
4Бо ґрунт потріскався від того, що не було дощу на землі, то й землероби збентежилися і покривають свої голови.
5Навіть лань народжує в полі і залишає дітей, тому що немає трави.
6І дикі віслюки стоять на пагорбах і ковтають, мов шакали, повітря; очі їхні потьмяніли, тому що немає трави.
7Хоч беззаконня наше свідчить супроти нас, але Ти, Господе, чини з нами заради ймення Твого; відступництво наше велике, згрішили ми перед Тобою.
8Надіє Ізраїля, Рятівнику його в годину страждань! Нащо Ти, – ніби чужий на цій землі, наче перехожий, котрий зайшов переночувати?
9Нащо Ти – як людина, здивований, як дужий, що не має сили врятувати? І одначе, Ти, Господе, посеред нас, і Твоє ймення сяє над нами; не залишай нас.
10Так говорить Господь народові цьому: За те, що вони полюбляють блукати і не притримують ніг своїх, за те Господь не прихильний до них, пригадує нині беззаконня їхні і карає гріхи їхні.
11І сказав мені Господь: Ти не молися за народ цей, на добро йому.
12Якщо вони будуть поститися, Я не почую благання їхнього; і якщо піднесуть усеспалення і подарунки, Я не прийму їх; але мечем і голодом, і моровицею винищу їх.
13Тоді сказав я: Господе Боже! Ось пророки кажуть їм: Не побачите меча, і голоду не буде у вас, але непорушний мир дам вам на сьому місці.
14І сказав мені Господь: Пророки пророкують неправдиве йменням Моїм; Я не посилав їх і не наказував їм, і не казав їм; вони виповідають вам видіння неправдиві, і чаклунства, і пусте, і мрії серця свого.
15А тому так говорить Господь про пророків: Вони пророкують йменням Моїм, а Я не посилав їх; вони кажуть: Меча і голоду не буде на цій землі: мечем і голодом будуть винищені ці пророки.
16І народ, котрому вони пророкують, розкиданий буде по вулицях Єрусалиму від голоду і меча, і нікому буде хоронити їх, – вони і дружини їхні, і сини їхні, і доньки їхні; і Я виллю на них зло їхнє.
17І скажи їм слово оце: Нехай проливають мої очі сльози ніч і день, і нехай не перестають; бо великою поразкою уражена діва, донька народу мого, важким ударом.
18Виходжу я в поле, – і ось, убиті мечем; заходжу до міста, – і ось, ті, що тануть від голоду; навіть пророк і священик блукають землею безпорадні.
19Хіба Ти назовсім відкинув Юду? Хіба душі Твоїй відразливий Сіон? Нащо уразив нас так, що немає нам зцілення? Ждемо миру – і нічого схожого немає, чекаємо на годину зцілення – і ось, жахи.
20Визнаємо, Господе, нечестя наше, беззаконня батьків наших; бо згрішили ми перед Тобою.
21Не відкидай нас заради ймення Твого; пригадай, не ганьби престолу слави Твоєї, не руйнуй заповіту Твого з нами.
22Чи є між облудними богами поганськими такі, що дають дощ? Або чи може небо само по собі подавати зливу? Чи не Ти це, Господе, Боже наш? На Тебе сподіваємося ми; бо Ти утворюєш все це.