1Хто це йде від Едому, у червоних шатах із Боцри? Який величавий у Своїм одязі, що виходить у повноті сили Своєї? Я – що виповідає правду, потужний, щоб рятувати.
2А від чого шати Твої червоні і одяг у Тебе, як у чавильника винограду?
3Я топтав Сам у чавилі, і з народів нікого не було зі Мною; Я топтав їх у гніві Моєму і чавив їх у люті Моїй; кров їхня бризкала на шати Мої, і Я заплямував всю одежу Мою;
4Бо день помсти – у серці Моєму, і рік Моїх викуплених прийшов.
5Я дивився, – і не було помічника; дивувався, що не було того, хто підтримує; але помогло Мені рамено Моє, і лють Моя – вона підтримала Мене.
6І потоптав Я народи у гніві Моєму, і понищив їх у люті Моїй, і вилив на землю кров їхню.
7Пригадаю милості Господні і славу Господню за все, що Господь подарував нам, і глибоку приязнь Його до Ізраїлевого дому, котру виявив Він йому за милосердям Своїм і за багатьма щедротами Своїми.
8Він сказав: Беззаперечно вони – народ Мій, діти, котрі не обдурять, і Він був для них Рятівником.
9У всілякій журбі їхній Він не залишав їх, і Ангел Його присутности рятував їх; через любов Свою і милосердя Своє Він визволив їх, узяв і носив їх кожного дня старожитнього.
10Але вони зворохобилися і завдали жалю Святому Духові Його; а тому Він став супротивником їхнім: Сам воював супроти них.
11Тоді народ Його пригадав старожитні дні Мойсеєві: Де Той, Котрий вивів їх з моря з пастирем овечок Своїх? Де Той, Котрий вклав у серце його Святого Духа Свого,
12Котрий вів Мойсея за праву руку величним раменом Своїм, розділив перед ними води, щоб вчинити Собі вічне ймення.
13Котрий вів їх через безодні, мов коня степом, і вони не спотикалися?
14Як череда сходить у долину, Дух Господній вів їх до спочину. Так вів Ти народ Твій, щоб вчинити Собі уславлене ймення.
15Поглянь з небес і подивися з оселі святині Твоєї і Слави Твоєї: де ревність Твоя і могутність Твоя? – Добре серце Твоє і милості Твої до мене притримані.
16Лише Ти – Батько наш; бо Авраам не впізнає нас, та й Ізраїль не визнає нас за своїх; Ти, Господе, – Вітець наш, од віку ймення Твоє: Визволитель наш.
17Нащо, Господе, Ти дозволив нам збочити зі шляхів Твоїх, ожорсточитися серцю нашому, щоб не боятися Тебе? Обернися, заради служників Твоїх, заради колін спадку Твого.
18Недовго володів ним народ Святині Твоєї; вороги наші потоптали Святиню Твою.
19Ми стали такими, над якими Ти начебто ніколи не володарював, і над котрими не називалося ймення Твоє.