1О, якби Ти роздер небеса і зійшов! Гори розтанули б від обличчя Твого,
2Мов палючий вогонь, що від нього кипить вода, – щоб отак учинилося відомим ворогам Твоїм ймення Твоє; щоб від обличчя Твого здригнулися народи.
3Коли Ти звершував грізні діяння, на котрі ми не чекали, і сходив, – гори танули від лиця Твого.
4Бо од віку не чули, не завважували вухом, і жодне око не бачило іншого бога, окрім Тебе, Котрий стільки вчинив би для тих, що сподіваються на Нього.
5Ти милостиво зустрічав зраділого і такого, що чинив правду і згадував Тебе на шляхах Твоїх. Та ось, Ти розгнівався, тому що ми здавна грішили; то хіба ми будемо врятовані?
6Усі ми стали – мов нечистий, і вся праведність наша, – наче поплямований одяг; і всі ми зблякли, мов би листок, і беззаконня наші, наче вітер, несуть нас геть.
7І немає нікого, хто прикликав би ймення Твоє, хто заповзявся б міцно триматися за Тебе; а тому Ти утаємничив од нас лице Твоє і залишив нас на загибель від беззаконня нашого.
8Але нині, Господе, Ти – Батько наш; ми – глина, а Ти наш Творець, і всі ми – діяння руки Твоєї.
9Не гнівайся, Господе, без міри, і не вічно пам’ятай беззаконня. Поглянь же, ми всі – народ Твій.
10Міста Святині Твоєї зробилися пустелею; пустелею став Сіон і Єрусалим спустошений.
11Дім освячення нашого і слави нашої, де батьки наші прославляли Тебе, спалений вогнем, і всі коштовності наші пограбовані.
12Чи будеш після цього утримуватися, Господе, чи будеш мовчати і карати нас без міри?