1Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не самий взірець речей, одними ж і тими пожертвами, що їх щороку постійно приносили, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2Інакше перестали б приносити їх, тому що ті, котрі приносять пожертву, вже були одного разу очищені, і не мали б уже жодного усвідомлення гріхів.
3Але пожертвами щороку нагадують про гріхи;
4Бо не можливо, щоб кров телят і козлів поглинула гріхи.
5А тому Христос, входячи у світ, каже: Пожертви і приношення Ти не зажадав, але тіло Мені приготував.
6Усеспалення і пожертви за гріх Тобі не бажані.
7Тоді Я сказав: Ось, іду, як на початку книжки написано про Мене; вчинити волю Твою, Боже.
8Більше того, Він сказав, що ні пожертви, ні приношення, ні всеспалення, ані пожертви за гріх, – котрі приносяться за Законом, – Ти не забажав і не вподобав цього.
9А тоді додав: Ось, Я йду вчинити волю Твою, Боже. Відміняє перше, аби поставити друге.
10Ось із цієї волі освячені ми одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа.
11І кожний священик щоденно стоїть на служінні і багато разів приносить одні й ті самі пожертви, котрі ніколи не можуть винищити гріхи.
12Але Він, принісши одну пожертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13Очікуючи за тим, доки вороги Його будуть покладені, як підніжок, Йому під ноги.
14Бо Він єдиним приношенням назавше вчинив досконалими тих, що освячуються.
15Про це засвідчує вам також і Дух Святий; бо сказано:
16Ось Заповіт, котрого заповідаю їм по тих днях, каже Господь: Вкладу закони Мої в серця їхні і в розумі їхньому напишу їх,
17І гріхів їхніх і беззаконня їхнього вже не пригадаю.
18А де прощення гріхів, там не потрібне приношення за них.
19Отож, браття, маючи відвагу входити до святині засобом крови Ісуса Христа, шляхом новим і живим,
20Котрого Він знову відкрив нам через завісу, себто тіло Своє,
21І маючи Великого Священика над Божим домом,
22Приступімо ж зі щирим серцем, з вірою уповні, окропивши серця очищенням від розбещеної совісті, і, омивши тіло водою чистою,
23Будемо триматися сповідування надії неухильно, бо вірний Той, що обіцяв.
24Будемо уважні один до одного, заохочуючи до любови і до справ добрих;
25Не будемо залишати зібрання свого, як ото є в деяких звичай; але будемо напучувати один одного, і тим наполегливіше, чим пильніше добачатимете наближення того дня.
26Бо якщо ми, діставши пізнання істини, довільно грішимо, то не залишається вже пожертви за гріхи.
27Але певне страшне очікування суду і лютість вогню, готового пожерти супротивників.
28Якщо той, що відкинув Закона Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29То наскільки більшого, гадаєте, покарання заслуговує той, хто топче Сина Божого і не вважає за святиню кров заповіту, котрою освячений, і Духа благодаті зневажає!
30Ми знаємо Того, Хто сказав: У Мене помста, Я відплачу, каже Господь. І – ще: Господь буде судити Свій народ.
31Страшно попасти в руки Бога Живого!
32Пригадайте попередні ваші дні, коли ви тільки-но просвітлені, витримали запеклу боротьбу страждань,
33То самі були в осерді ганьби і скорбот, і служили видовищем зневаги для інших, а то співчували іншим, що перебували у такому ж становищі.
34Бо ви й мені співчували за ув’язнення, і грабунок маєтностей ваших прийняли з радістю, відаючи, що є у вас на небесах майно краще і незнищенне.
35Отож, не залишайте певности вашої, котра має велику нагороду.
36Терпіння необхідне вам, щоб, виконавши волю Божу, могли одержати обіцяне;
37Бо ще трішки, ще вельми мало часу і Той, що має прийти, прийде і не забариться.
38Праведний вірою живий буде; а якщо хтось захитається, не буде приязна до нього душа Моя.
39А ми не з тих, що хитаються на погибель, але стоїмо у вірі для порятунку душі.