1І сталося шостого року, шостого місяця, п’ятого дня місяця, сидів я в домі своєму, і старшини юдейські сиділи перед обличчям моїм, і лягла на мене там рука Господа Бога.
2І побачив я: і ось, подоба мужа, наче вогненна, і від крижів Його і нижче – вогонь, і від крижів Його і вище – наче сяяння, наче світло полум’я.
3Наче простягнув Він руку і взяв мене за волосся голови моєї, і Дух підняв Мене поміж небом і землею, і приніс мене у видіннях Божих до Єрусалиму, до входу внутрішньої брами, що дивиться на північ, де стояв був ідол ревнощів, що сприяє ревнощам.
4І ось, там була слава Бога Ізраїлевого, схожа на ту, котру я бачив на полі.
5І сказав мені: Сину людський! Зведи очі свої на північ, і я звів очі мої на північ, і ось, з півночі біля воріт жертовника – той ідол ревнощів при вході.
6І сказав Він мені: Сину людський! Чи бачиш ти, що вони вчиняють? Велику мерзоту, яку чинить дім Ізраїлів тут, щоб Я відійшов од святині Моєї! Але обернися, і ти побачиш ще гидкішу мерзоту.
7І привів мене до входу на подвір’я, і я глянув, і ось, у мурі – щілина,
8І сказав мені: Сину людський! Підкопай мура. І я підкопав мура, і ось, якісь двері.
9І сказав мені: Зайди і подивися на гидкі мерзоти, які вони чинили тут.
10І зайшов я, і бачу, що ось, всілякі зображення плазунів і нечистих тварин, і всілякі ідоли дому Ізраїлевого, намальовані довкола на стінах.
11І сімдесят мужів із старших дому Ізраїлевого стоять перед ними і Яазанія, Шафанів син серед них; і кожного в руці – своє кадило, і густа хмара кадіння підноситься догори.
12І сказав мені: Чи бачиш, сину людський, що вчиняють старшини дому Ізраїлевого у темряві, кожний у розмальованім своїм покої? Бо кажуть: Не бачить нас Господь, залишив Господь цю землю.
13І сказав мені: Обернись, і побачиш ще огидніші мерзоти, які вони чинять.
14І привів мене до входу у браму дому Господнього, котра на північ, і ось, там сидять жінки і оплакують Таммуза,
15І сказав мені: Чи бачиш, сину людський? Обернись, і побачиш ще огиднішу мерзоту,
16І завів мене до внутрішнього двору храму Господнього, і ось, поміж притвором і жертовником, близько двадцяти п’яти мужів стоять спинами своїми до храму Господнього, а обличчями своїми на схід, і кланяються на схід сонцю.
17І сказав мені: Чи бачиш, сину людський! Чи замало домові Юдиному, щоб чинити таку мерзоту, котру вони чинять тут? Але вони іще землю напоїли нечестям і вельми гнівлять Мене, і ось, вони гілки підносять до носа свого.
18За це Я також почну діяти люто; не пожаліє око Моє, і не помилую; і хоч би вони волали у вуха Мої гучним голосом, – не почую їх.