1І пам’ятай Творця твого за днів юности твоєї; доки не надбігли важкі дні і не прийшли роки, про котрих ти будеш казати: Немає мені вдоволення в них!
2Аж доки не потьмяніє сонце і світло, і місяць, і зорі, і не надбігли нові хмарини після дощу.
3Того дня, коли затремтять охоронці оселі, і зігнуться мужі сили; і припинять молоти ті, що мелять, тому що їх замало лишилося, і, засмутяться ті, що виглядають у вікнах;
4І зачинятимуться двері на вулицю; і замовкнуть жорна, і буде підводитися людина за криком півня, і замовкнуть доньки співу;
5І верховини будуть їм страшні, і на дорозі жахи; і зацвіте мигдаль; і обважніють коники, і розсиплеться каперс. Бо відходить людина до вічної оселі своєї, і плакальники вже готові оточити її на вулиці;
6Доки не урвався срібний ланцюг, і не урвалася золота пов’язка, і не розбився глечик біля джерела, і не зламається колесо над криницею.
7І повернеться порох у землю, чим він і був, а дух повернеться до Бога, Котрий дав його.
8Марнота марнот, сказав Проповідник, усе – марнота!
9Окрім того, що Екклезіяст був мудрий, він навчав народ пізнання. Він усе випробував, дослідив і склав багато притч.
10Старався Екклезіяст віднаходити гарні вислови, і слова істини написані ним безпомильно.
11Слова мудрих, – мов голки і, наче забиті цвяхи, і укладачі їх – від єдиного пастуха.
12А що понад все це, сину мій, того остерігайся: складати багато книг – кінця не буде, і багато читати – заважко для плоті.
13Вислухаємо сутність усього: Бійся Бога і заповіді Його виконуй, тому що в цьому все для людини.
14Бо кожну справу Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, а чи лихе.