1Коли почув про це Єзекія, то роздер одежу свою, і покрився веретищем, і пішов до Господнього дому.
2І послав Еліякима, доглядача палацу, і писаря Шевну, і старших священиків, покритих веретищами, до пророка Ісаї, сина Амосового.
3І вони сказали йому: Так говорить Єзекія: День скорботи і покари, і посоромлення день оцей; бо дійшли немовлята до отвору утроби, та немає сили породити!
4Може, почує Господь, Бог твій, усі слова Рабсакові, котрого послав цар асирійський, володар його, ганити Бога Живого і ганьбити словами, які чув Господь, Бог твій. Зверши, благаємо, молитву за тих, що залишилися, і ще живуть.
5І прийшли служники царя Єзекії до Ісаї,
6І сказав їм Ісая: Отак скажіть володареві вашому: Так говорить Господь: Не бійся слів, котрі ти чув, котрими ганьбили Мене служники царя асирійського.
7Ось, Я пошлю на нього духа, і він почує вість, і повернеться на свою землю, і Я уражу його мечем у країні його.
8І повернувся Рабсак, і знайшов царя асирійського, що воював супроти Лівни; оскільки почув, що той рушив із Лахішу.
9І почув він про Тіргаку, царя ефіопського, таке йому сказали: Ось, він прийшов оружно супроти тебе. І знову послав він послів до Єзекії сказати:
10Так скажіть Єзекії, цареві Юдиному: Нехай не обманює тебе Бог твій, на Котрого ти покладаєш надію, гадаючи: Не зазнає Єрусалим руки царя асирійського.
11Адже ти чув, що вчинили царі асирійські з усіма землями, поклавши на них закляття, – то чи зацілієш ти?
12Боги народів, котрих спустошили батьки мої, чи врятували їх? Чи врятували Ґозана і Харана, і Рецефа, і синів Едена, що в Телассарі?
13Де цар Хамату, і цар Арпаду, і цар міста Сефарваїму, Гени та Івви?
14І взяв Єзекія листа з руки послів, і прочитав його, і пішов у дім Господній, і розгорнув його Єзекія перед Господом.
15І молився Єзекія перед Господом, і говорив: Господе, Боже Ізраїлів, що сидиш на херувимах! Ти єдиний Бог усіх царств землі, Ти утворив небо і землю.
16Нахили, Господе, вухо Твоє і почуй, і розплющ, Господе, очі Свої, і поглянь, і почуй слова Санхеріва, котрий послав ганьбити Бога Живого!
17Справді, Господе, царі асирійські спустошили народи і землю їхню,
18І покидали богів їхніх у вогонь; але це не боги, а витвір людських рук, дерево і камінь, а тому й винищив їх.
19І нині, Господе, Боже наш, урятуй нас од руки його, і довідаються всі царства землі, що Ти, Господе, Бог єдиний.
20І послав Ісая, син Амосів, до Єзекії сказати: Так говорить Господь, Бог Ізраїля: Те, про що ти молився до Мене, супроти Санхеріва, царя асирійського, Я почув.
21Ось слово, котре вирік Господь про нього: Зневажить тебе, посміється над тобою, незаймана донько Сіону; услід за тобою похитає головою дочка Єрусалиму.
22Кого ти лаяв і ганьбив? І на Кого підвищив голос, і звів так високо очі свої? На Святого Ізраїлевого.
23Через послів твоїх ти ганив Господа і сказав: З багатьма колісницями моїми я зійшов на гори високі, на ребра Ливану, і зрубав кедри високі його, і найдобірніші кипариси його, і прийшов на найвіддаленіший прихисток його, в гущавину саду його.
24І відкопував я і пив воду чужу, і повисушую стопою ніг моїх усі ріки єгипетські.
25Хіба ти не чув, що Я віддавна учинив це, за старожитніх днів започаткував це, а нині виконав тим, що ти спустошуєш укріпленні міста, обертаєш їх на купи руїн?
26І мешканці їхні зробилися немічними, тремтять і залишаються в соромі. Вони стали, мов трава в полі і тендітне зело, як парості на дахах і обпалене збіжжя ще до колосіння.
27Чи сядеш ти, чи вийдеш, Я все знаю; відаю і про зухвалість твою супроти Мене.
28За твою зухвалість супроти Мене і за те, що пихатість твоя дійшла до вух Моїх, Я просуну кільце Моє у ніздрі твої, і вудило Моє до рота твого, і заверну тебе назад тією ж дорогою, котрою ти прийшов.
29І ось тобі, Єзекіє, ознака: Їжте цього року, що виросло від самосійного зерна, і другого року самосійне, а третього року сійте і жніть, і садіть виноградні сади і їжте плоди їхні.
30І заціліле в домі Юдиному, залишене, знову пустить коріння внизу і принесе плід угорі.
31Тому що з Єрусалиму вийде залишок, і порятунок від гори Сіону. Ревність Господа Саваота учинить це.
32А тому так говорить Господь про царя асирійського: Не зайде він до цього міста; і не закине туди стріли, і не підступить до нього зі щитом, і вала супроти нього не зможе насипати.
33Тією ж дорогою, котрою прийшов, повернеться, і в місто це не зайде, – говорить Господь.
34Я буду обороняти місто це, аби порятувати його заради Себе і заради Давида, служника Мого.
35І сталося тієї ночі: пішов Ангел Господній і уразив у таборі асирійському сто вісімдесят п’ять тисяч. І підвелися вранці, і ось, усі тіла мертві.
36І рушив, і пішов, і повернувся Санхерів, цар асирійський, і засів у Ніневії.
37І коли він поклонявся в домі Нісхора, бога свого, то Адраммелех і Шарецер сини його, забили його мечем, а самі втікли до краю Араратського. І зацарював Есар-Хаддон, син його, замість нього.