1Отож, улюблені, маючи такі обітниці, очистимо себе від усілякої мерзоти плоті і духа, звершуючи святість у страхові Божому.
2Умістіть нас! Ми нікого не образили, нікому не зашкодили, ні від кого не сподівалися користі.
3Не для осуду кажу; бо я передніше сказав, що ви в серцях наших, аж так, щоб разом і вмерти, і жити.
4Я вельми сподіваюся на вас, дуже хвалюся вами; і я виповнений втіхою, збагачений радістю за всілякої скорботи нашої.
5Бо коли ми прийшли в Македонію, плоть наша не відала жодного спокою, а ми були в утисках звідусіль: зовні – напади, всередині – острах.
6Але Бог, що втішає покірних, дав нам утіху появою Тита,
7І не лише появою його, але й утіхою, котрої він зазнав од вас, переповідаючи про вашу старанність, про ваші плачі, про вашу ревність за мною, то я ще більше радів.
8А тому, якщо я завдав вам жалю Посланням, не шкодую, хоч, було, пожалкував; оскільки бачу, Послання те якраз завдало вам жалю, а втім, на певний час.
9Тепер я радію не тому, що ви зажурилися, а тому, що зажурилися на каяття; бо зазнали журби заради Бога, аж так, що ні в чому не зазнали від нас шкоди.
10Бо скорбота заради Бога спричиняє непохитне каяття для порятунку, а скорбота світська спричиняє смерть.
11Бо те саме, що ви зажурилися заради Бога, подивіться, яку спричинило у вас старанність, які виправдання, яке обурення на вияв гріха; який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.
12Отож, якщо я писав до вас, то не заради того, хто образив, і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше за вас перед Богом.
13А тому ми маємо втіху від вашої втіхи; а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли його духа;
14Отож, я не залишився в соромі, якщо чимось про вас хвалився перед ним; але так, як ми повідували вам всю істину, так само й перед Титом похвала наша виявилася справжньою;
15І серце його вельми прихильне до вас, коли згадує про послух всіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.
16Тож радію, що в усьому можу покластися на вас.