1А я, Павло, котрий особисто поміж вами скромний, а заочно супроти вас сміливий, переконую вас покірністю і ласкавістю Христовою.
2Прошу, щоб мені, як прийду, не вдаватися до тієї твердої сміливости, котру гадаю застосувати супроти деяких, котрі мають помисли про нас, що ми чинимо за плоттю.
3Бо ми, ходячи у плоті, не боремося із спонук тілесних;
4Тому що зброя нашої борні не тілесна, але могутня Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо заміри,
5І всіляку зарозумілість, що повстає супроти науки Божої, і полонимо усілякі помисли на послух Христові.
6І готові покарати будь-який непослух, коли ваш послух звершиться.
7Чи на особу ви дивитеся? Хто певний в собі, що він Христів, той сам у собі розміркуй, що, коли він Христів, так само й ми Христові.
8Бо якби я почав ще більше хвалитися нашою владою, котру Господь дав нам на розбудову, а не на руйнування ваше, то не залишився б у соромі.
9А втім, нехай не виникне підозра, що я страхаю вас тільки посланнями.
10Оскільки дехто запевняє, що в посланнях він суворий і сильний, а коли особисто присутній, то слабкий, і оповідь його невиразна,
11Такий нехай знає, що, які ми на словах у посланнях заочно, такі самі й у справах особисто.
12Бо ми не сміємо співставляти чи порівнювати себе з тими, що самі себе підносять: вони самі себе вимірюють собою і порівнюють себе з собою нерозумно.
13А ми не без міри хвалитися будемо, але за мірою спадку, котрого визначив нам Бог такою мірою, щоб сягнути й до вас.
14Бо ми не напружуємося над міру, як такі, що не сягнули до вас, тому що досягнули аж до вас Євангелією Христовою;
15Ми не хвалимося над міру, не чужою працею, але маємо надію, що коли зростатиме віра ваша уповні, збільшити у вас наші зусилля,
16Щоби в інших місцях проповідувати Євангелію, а не хвалитися готовим, на чужому терені.
17А хто хвалиться, хвалися в Господі.
18Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але той, кого хвалить Господь.