1Я нарцис саронський, лілея долин!
2Що лілея між тернами, те кохана моя між дівчатами.
3Що яблуня між лісовими деревами, те коханий мій між юнаками. У тіні її люблю я сидіти, і плоди її солодкі для гортані моєї.
4Він увів мене у дім бенкету, і знамено його наді мною — любов.
5Підкріпіть мене вином, освіжіть мене яблуками, бо я знемагаю від любови.
6Ліва рука його у мене під головою, а права обіймає мене.
7Заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами або польовими ланями: не будіть і не тривожте коханої, доки їй угодно.
8Голос любого мого! ось, він іде, скаче по горах, стрибає по пагорбах.
9Друг мій схожий на сарну або на молодого оленя. Ось, він стоїть у нас за стіною, заглядає у вікно, мигтить крізь ґрати.
10Любий мій почав говорити мені: встань, кохана моя, прекрасна моя, вийди!
11Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав;
12квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій;
13смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі. Встань, люба моя, прекрасна моя, вийди!
14Голубице моя в ущелині скелі під покрівлею стрімкої кручі! покажи мені лице твоє, дай мені почути голос твій, тому що голос твій солодкий і лице твоє приємне.
15Ловіть нам лисиць, лисенят, які псують виноградники, а виноградники наші у цвітінні.
16Любий мій належить мені, а я йому; він пасе між лілеями.
17Доки день дихає прохолодою, і втікають тіні, повернися, будь подібним до сарни або молодого оленя на розпадинах гір.